Я є… Людина

Cпівпраця: Корнелія Лускалова

Серія «Я є…» виникла, щоб запобігати дискримінації та наближати Читачів до досвіду мешканців Норвегії. Досвіду, іноді близького нам, а часом зовсім відмінного від нашого власного. Так народжується взаємне розуміння.

Razem Norge: Як ви потрапили до Норвегії?

Наталія Мілованова: До Норвегії ми потрапили, як то кажуть «своїм ходом». Спершу їхали на автобусі до Варшави, а потім літаком до Oslo Torp Sandefjord.

Якою була для Вас ця країна, як Ви сприймали Норвегію як туристка?

Для мене Норвегія була і є казковою та неймовірною. Захоплююча природа, достойний рівень життя, чудові люди. Звичайно є тут і своя «ложка дьогтю» і без знання норвезької спочатку було важко, але тут безпечно, насамперед,  для дітей.

Що сталося потім?

Потім ми отримали колективний захист та через 6 місяців місце для проживання – квартиру.

Ви перебуваєте в Норвегії разом з донькою. Чи могли б Ви розповісти, як це сталося? Що було найскладніше для Вашої доньки? Як вона почуває себе в Норвегії?

Так, я зараз в Норвегії зі своєю молодшою донькою якій 8 років. Ми їхали від війни. Коли ми прибули в Норвегію молодшій доньці було 5 рочків, тож для неї головне було бути з мамою та в безпеці. Я не думаю, що їй було дуже складно, бо невдовзі, вона почала вивчати мову та в неї почали зʼявлятися друзі. Зараз їй тут комфортно.

Хто Вас у цьому підтримує?

Насамперед, намагаюсь сама себе підтримувати. А так всі потроху – українські та норвезькі друзі та знайомі, моя старша донька та мої батьки, які зараз в Україні, але мі спілкуємося та підтримуємо один одного. Та й взагалі люди яких я зустрічаю по життю.

Чи брали Ви участь у програмах, спрямованих на допомогу біженцям? Які виклики виникають у зв’язку з цим?

Так, я мала інтродукційну програму на протязі 10 місяців та вивчала норвезьку в той самий час. Мій досвід говорить про те, що щоб вивчити мову дорослій людини потрібно більше часу. А що стосується роботи, то я мала практику в одній із шкіл на посаді ресепшоніста майже 2 роки, але так і не отримала там роботу. Але то була гарна практика норвезької та чудовий колектив.

Що ви цінуєте в Норвегії?

Це насамперед безпека, відношення до дітей, гідний та мотивуючий рівень життя.

Що для Вас є викликом?

Для мене є викликом, коли я чи моя дитина хворіємо і нам потрібно дістатися легевакту, то це ще той «квест».

Чи є щось – у вихованні дітей, або в суспільному житті Норвегії – що Вам важко зрозуміти або прийняти?

Можливо щось і було на початку, але зараз майже все мені зрозуміло.

Чи маєте Ви норвезьких друзів?

Так, я маю норвезьких друзів. Це чудові люди у яких ми орендуємо помешкання, які завжди питають чи потрібно нам щось і завжди допомагають при потребі. Це також сімейна пара, з якими ми познайомилися у мовному кафе у нас на острові, яке ми відвідуємо вже більше 2-х років. Вони обоє працювали вчителями, зараз на пенсії, але вони таки завзяті, енергійні та позитивні, що в них є чому повчитись. Також підтримую дружні стосунки з деякими батьками однокласників моєї доньки. 

Чи подібні ці стосунки до дружби з земляками? І так і ні. Так, тому що, якщо ти співпадаєш з людиною як то кажуть «хімією», то питання якої ти національності тут вже не стоїть.  Ні, тому що, норвежці більш прямолінійні, вони відразу говорять що їм не подобається і чого вони хочуть. 

Але, на мою думку,  все залежить від самої людини, від її особистості.

Чим Ви займалися в Україні?

В Україні, до початку війни, я працювала в Чернігівському управлінні статистики.

За чим Ви найбільше сумуєте?

Це більше не за чим, а за ким. Це звісно ж люди – мої батьки, старша донька, рідні та знайомі.

Який Ваш найбільший життєвий успіх?

Це звісно ж мої діти. А ще те, що у віці 40+ змогла вивчити норвезьку мову та продовжую це робити.

Про що Ви мрієте?

Я мрію та молюсь про Мир в Україні.

 Коли Ви думаєте про майбутнє – де воно для Вас?

Це трохи філософське питання. Можливо і тут в Норвегії, але з можливістю їздити в Україну.

Як би Ви завершили речення:

Я є … .

Я є Людина.