Докторка культурології, педагог музики, викладачка в Університеті Осло та в Європейській вищій школі ім. Й.Тішнера у Кракові, сценаристка та перекладачка норвезької мови. А ще джазова вокалістка, продюсерка культури та аудіовізуальних програм у Норвегії, творчиня фестивалю Polske filmdager… Тобе можна було б описувати у багатослівних складних реченнях. Якою з цих ролей ти себе відчуваєш найбільше?
Іноді я сама себе запитую: чи це справді я? Ці десять років були сповнені стількома різними викликами, пригодами, змінами та спробами себе у різних ролях, що я відчуваю величезну ВДЯЧНІСТЬ за можливість це пережити. З іншого боку, я відчуваю, скільки роботи довелося докласти, щоб утвердитися в цих професійних сферах. Безсумнівно, я відчуваю себе, перш за все, творцем і продюсеркою фестивалю Polske filmdager. І творчий процес не зупиняється. Бути творцем – не в сенсі створення чогось із конкретною завершеною формою, а в розумінні того, що я разом з людьми, з якими співпрацюю, перебуваю в постійному процесі цього творення. Дослідження інших ролей допомогли мені уявити та почати реалізовувати роль директора фестивалю у тому вигляді, у якому я хочу. Ці дослідження справді допомогли знайти власну модель роботи у цій конкретній ролі та, водночас, дбати про фінансову стабільність фестивалю. Тож, мабуть, це не була помилка – пробувати так багато різних речей.
Твоя перша еміграція, як ти казала в одному з інтерв’ю, – це переїзд із Замостя до Кракова. Чи бачила ти різницю у менталітеті мешканців цих двох різних міст? Чи відчувала ти якесь особливе ставлення до себе з боку місцевих?
Я раптом відчула себе людиною зі Сходу. Спершу було складно це назвати. Зараз досвід еміграції до Норвегії допомагає мені точніше усвідомити той період навчання. Мене цікавили ці відмінності, і я не відчувала дискримінації – ні у Кракові, ні у Норвегії в якому-небудь глибшому сенсі, хоча не завжди почувалася на своєму місці в Норвегії. Я розуміла, що за місце, де була б задоволена, доведеться якимось чином боротися.
Еміграція для тебе була радше випадком, ніж запланованою зміною. Ти приїхала, слідуючи за мрією чоловіка жити у Скандинавії. Така зміна – це виклик і, водночас, нові можливості. Які можливості відкрилися перед тобою? І чи є щось, що ти змінила б у своїй «стратегії життя в еміграції»?
Мабуть, ні, тому що вже з першого року перебування в Норвегії я намагалася ностальгію за батьківщиною, відчуття втрати заповнити дією – створенням чогось нового, про що, можливо, мріяла раніше, але що було неможливо у Польщі. У будь-якій історії еміграції присутній елемент втрати, туги, браку чогось, що раніше було частиною життя. Я це відчувала дуже сильно, але намагалася не ховати це від себе, а зіткнутися з цим. Швидко зрозуміла, що це відчуття може стати потужним рушієм для дії та можливістю розвитку. І так швидко минуло цих десять років, що зараз ми сидимо на цьому інтерв’ю, і я не бачу періоду, який був би паузою чи припиненням цього дорослішання та утвердження себе як польки за кордоном. Цей процес був дуже цінним, складним, але й прекрасним та захоплюючим. Я не хотіла б його змінювати.
Чи мала ти тоді кризу ідентичності? Це явище часто супроводжує тих, хто залишає стару ідентичність і будує себе заново в еміграції.
Я писала докторську роботу про проблему ідентичності у колишній Югославії, яка стосувалася фільмів, що ілюструють ці зміни. Парадоксально, але саме тоді я почала прожити власну історію ідентичності на еміграції. Це не була криза ідентичності, а радше зміцнення відчуття, що я – полька, усвідомлення того, ким я є, ким хочу бути, які цінності формують моє життя та життя моїх дітей.
Це був усвідомлений процес…
Це був свідомий процес, який надзвичайно мене захопив. Можливо, також через наукові пригоди. Читаєш книги, дивишся фільми, зустрічаєш людей – і не можеш залишатися байдужою.
Я – рефлексивна людина, яка любить аналізувати і робити висновки. Життя для мене – ланцюжок подій, які говорять про мене та світ навколо. І я завжди намагаюся помічати те, за що можу бути вдячною. І завжди таких подій багато.
Що ти порадила б тим, хто починає еміграцію або живе далеко від батьківщини і не почувається реалізованим?
Слухати себе і почати чесну розмову із собою якомога раніше. Не ховатися від того, що болить, чого бракує, що ставить у незручну ситуацію. І шукати людей, подібних до себе, які дарують увагу та діляться досвідом. Для нас, поляків за кордоном, обмін досвідом надзвичайно підсилює.
Мій досвід: відкривалася до себе і до життя, і завдяки цьому, пережила те, чого не могла б уявити – наприклад, десять видань фестивалю, який я спершу навіть не планувала в такому масштабі.
Який досвід з Польщі допоміг у становленні себе чи позиції у Норвегії?
Досвід із Польщі був фундаментом для пошуку того, що мені потрібно в Норвегії. Він створював контраст між тим, ким я була раніше, і ким можу та хочу бути зараз. Без минулого, я б не уявила наступні події.
Чи є конкретні моменти з Польщі, що надали сили і були дороговказом у діях?
Я бачу три значущі образи.
Перший – мій батько, який створював джазові фестивалі у 70–80-х роках. Він показав мені мистецтво, як світ взаємозв’язків між різними формами вираження.
Другий – навчання у Кракові, знайомство з великими артистами, наприклад, розмова з Томашем Станько.
Третій – народження мого старшого сина, яке мотивувало створити представлення Польщі для дітей і для інших, хто шукає польську культуру за кордоном.
Як прийняла тебе Норвегія та її мешканці? Чи відчувала ти дискримінацію?
Було різне в різних середовищах. В університеті в Осло ніхто не звертав уваги на акцент. У менших містах, як Фредрікстад, траплялася «м’яка» дискримінація, але я ніколи не здавалася. Мріяла, щоб фестиваль став простором зустрічі культур, де можна подолати стереотипи.
Polske filmdager – це 12 видань фестивалю. Які цінності він відображає?
Найважливіше – міжкультурний діалог. Це поняття ширше за «інтеграцію». Важливо, щоб і іммігранти, і місцеві були активними. Фестиваль поширює цікавість і взаємоповагу.
Які три слова описують тебе?
Рефлексивна, динамічна та оптимістична.
Твій підхід: що радити іншим?
Щодня знаходити хоча б три речі, за які можна бути вдячним. Практика показує, що таких речей набагато більше.
Чи можеш закінчити речення:
Я є…Ja jestem…
…своїм другом.