Норвезький уряд планує найбільшу за останні два десятиліття реформу інтеграційної політики: одна, нижча виплата, замість кількох нинішніх. Мета — швидший вихід біженців на ринок праці та обмеження залежності від соціальної системи.
Норвезький уряд анонсує найбільшу за понад двадцять років зміну в політиці інтеграції біженців. Запропонована реформа має замінити нинішні виплати, а саме — вступну допомогу (introduksjonsstønad), соціальну допомогу та житлову субсидію, однією новою підтримкою — інтеграційною виплатою (integreringsstønad). Її розмір має бути достатньо низьким, щоб було вигідно якнайшвидше вийти на роботу, а умовою отримання допомоги буде обов’язкова активність.
Чому уряд прагне змін?
Імпульсом для реформи став низький рівень зайнятості серед біженців — близько 50 відсотків, що значно менше, ніж у решті суспільства. На думку уряду, нинішня система створює парадокс: частина бенефіціарів отримує у вигляді допомоги більше, ніж вони могли б заробити на роботі. Міністр праці та інтеграції К’єрсті Стенсенг у коментарі для forskning.no аргументує, що така модель не сприяє професійній активізації та потребує корекції.
Натхнення Данією та проігноровані висновки
Норвегія посилається на досвід інших країн, особливо Данії, яка у 2002 році суттєво знизила виплати для новоприбулих біженців. Результати були багатообіцяючими: показники зайнятості зросли, а середні доходи від праці подвоїлися.
Однак, як підкреслює Аксель Вест Педерсен, професор соціальної політики з OsloMet, у норвезьких дебатах забракло посилань на два ключові новітні данські дослідження. Вони показують, що позитивні ефекти були короткочасними. Через кілька років вони зникли, особливо за межами великих міст, де попит на низько кваліфіковану працю був слабшим.
Дослідники пояснюють це тим, що біженці швидко погоджувалися на першу доступну низькооплачувану роботу, часто без шансів на навчання та розвиток компетенції. Це ускладнювало їхнє подальше просування на ринку праці.
Довгострокові наслідки для сімей
Найсерйозніші наслідки виявилися в наступному поколінні. Діти з родин, які потрапили під данську реформу, мали гірші результати в навчанні, слабше опановували мову, рідше завершували освіту та в дорослому віці мали нижчі доходи. Також зріс ризик конфліктів із законом. На думку авторів досліджень, ключовим фактором стало погіршення матеріального стану родин у період дитинства.
Норвезькі дилеми
Норвезький проєкт відрізняється від данського — окрім фінансового тиску, він також передбачає елементи кваліфікації та активізації. Проте, зниження виплат може особливо вдарити по багатодітних сім’ях, особливо, в регіонах з високою вартістю життя.
Багато біженців оселяються в районі Осло, де легше знайти роботу без спеціальної освіти, але витрати на життя, включаючи оренду житла, є дуже високими. Тим часом, урядові розрахунки базуються на відносно низькій вартості оренди, що може бути малореалістично.
Уряд хоче скасувати житлову субсидію (bostøtte) і замінити її доплатою в розмірі 27 000 крон на рік для біженців, які проживають у місцях із високою вартістю утримання. Проте, це може не покрити витрати на житло, особливо для великих родин.
Політичний інструмент
Педерсен звертає увагу на ще один аспект — реформи такого типу часто бувають політичним інструментом. Жорстка риторика щодо біженців може слугувати сигналом, що країна не є «привабливою ціллю» для міграції. Такі мотиви супроводжували данські зміни і, на його думку, можуть бути присутні і в Норвегії.
Дебати навколо реформи тільки розпочинаються. Досвід Данії показує, що зниження виплат може мобілізувати біженців до швидшого виходу на ринок праці. Хоча це рішення не позбавлене викликів, прихильники змін наголошують, що обмеження допомоги зменшує ризик тривалої залежності від соціальної системи та посилює стимул до самостійності.