Світанок у горах настає без поспіху. Туман здіймається над долиною, дрова тріщать у печі, а самотній притулок – ледь помітна крапка на суворому ландшафті – знову готовий прийняти мандрівників. За цим спокоєм стоять волонтери. Такі, як Петро.
Історія його волонтерства почалася ще в Польщі.
– Початок моєї співпраці з туристичною організацією відноситься до шкільних часів, – розповідає він.
Тоді, у шкільному туристичному гуртку, разом із друзями, учителем фізкультури та класним керівником він подорожував горами. Ночі в притулках були чимось більшим, ніж пригодою.
– Там ми почали допомагати з дрібними справами, – додає Петро. – Це був перший контакт із ідеєю, що гори – не тільки для милування. Деякі місця потребують турботи.
Коли Петро приїхав до Норвегії, він природно звернувся до офісу DNT у Крістіансанді.
– Я сказав, що дуже охоче допоможу з будь-якою роботою в притулку або на маркуванні маршрутів, – згадує він.
Він залишив номер телефону і чекав. Через деякий час подзвонила особа, відповідальна за притулки. Так почалася співпраця.
Перший dugnad він пам’ятає до дрібниць. Двері притулку відкрив Бйорн – легенда DNT Sør.
– Він привітав мене з розпростертими обіймами, потиснув руку і почав задавати безліч питань, як такий молодий хлопець вирішив приїхати в гори й працювати безкоштовно.
Це було сердечне, доброзичливе привітання, яке – як каже Петро – «глибоко залишилося в моїй пам’яті».
Сьогодні Петро є опікуном одного з притулків. Разом із групою інших волонтерів він приїжджає туди двічі на рік: пізньої весни та восени. Їхні завдання прості та конкретні – підготувати місце для туристів. Вони перевіряють запаси сухого провіанту, дров і газу, складають дрова, лагодять те, що зламалося, перевіряють датчики диму, чистять димоходи, контролюють вікна, сортують сміття. Іноді фарбують дах.
Але dugnad – це не тільки робота.
– Це час, який ми проводимо разом, – підкреслює Петро.
Зазвичай триває три–чотири дні. День має свій ритм: сніданок, трохи роботи, обід, кава і щось солодке. Потім гори та спільні виходи на сусідні вершини. Або риболовля, читання книги, відпочинок, споглядання простору.
Переваги?
– Передусім ми робимо це для себе – від доброго серця і тому, що маємо бажання, – каже Петро. – Немає примусу. Іноді проводять інтеграційні зустрічі для волонтерів, невеликі знижки на проживання чи в туристичному магазині. Але важливіші стосунки.
Робота в групі означає нові знайомства, соціальні контакти. Для Петра це також була школа мови.
– Коли я починав, користувався лише англійською. На волонтерстві я слухав норвезьку, а люди завжди підказували, як щось сказати.
Норвезькі гори дають ще дещо: тишу.
– Тут дуже багато природи та простору, а туристів мало, – розповідає Петро.
Відсутність сигналу означає, що зникають соцмережі, а залишаються люди.
– Є ти, твої друзі, іноді книга, іноді ігри, і така тиша й спокій протягом трьох, чотирьох, п’яти днів. Це прекрасно.
Саме завдяки таким людям стежки не заростають, притулки відкриті, а ліси, узбережжя та гори залишаються доступними для всіх – дітей, підлітків, дорослих та літніх людей. Волонтери прибирають стежки, готують маршрути, організовують спільні роботи, проводять екскурсії і полегшують доступ до природи та безпечного притулку.
Петро не має сумнівів:
– Сердечно запрошую всіх долучатися до волонтерства в Норвегії – не тільки в туристичному товаристві, а й в інших організаціях, бо скрізь є потреба.
Спробуйте хоча б раз поїхати до притулку на кілька днів, щоб побачити, як це виглядає.
– Роботи небагато, компанія чудова – усміхнені, доброзичливі люди, які цінують, що їм допомагають.
А радість від дарування повертається.
Хочете стати волонтером?
Перевірте, чим можете допомогти, і знайдіть волонтерське завдання в організації, що займається діяльністю на свіжому повітрі: ТУТ
