Щоб дослідити, що відбувається в концентраційному таборі Аушвіц – добровільно дозволив себе спіймати та замкнути в цьому жахливому місці. Зібрана ним інформація почала відкривати західному світові очі на німецькі злочини. Не заважаючи на так незвичайні заслуги був страчений в сталінській в’язниці 25 травня 74 роки тому. Про ротмістра Вітольда Пілецького пише доктор Адам ЦИРА.
Англійський історик Міхаель Фоот в своїй книзі «Six Faces of Courage», виданій в 1978 році, описав Вітольда Пілецького, як одну з шести найвизначніших постатей європейського руху опору в роки Другої світової війни. Не зважаючи на це багато років після війни, так само в Польщі, як і в еміграції, майже ніколи про нього не писалось. Його прізвище з’явилось в Польщі в другій половині п’ятдесятих років, коли перестали активно переслідувати колишніх солдатів Армії крайової. Справу замкнула ухвала Сенату РП з 7 травня 2008 року в справі визнання героїзму Вітольда Пілецького і повернення його постаті масову пам’ять поляків.
Вітольд Пілецький походив зі східних кресів з земської родини, яка осіла на Лідзькій землі. Народився 13 травня 1901 р. в Карелії, в глибинці царської імперії, недалеко фінського кордону, де його батько працював лісовим інспектором. Виховувався в сім’ї з живими традиціями незалежності. Дід Пілецького брав участь в січневому повстанні 1863 року, за що був засланий в Сибір. Від русифікації його вберегла мама, котра розбуджувала польського духа в своїх дітях, а також прийняла рішення про їх освіту в Вільнюсі.
В шкільні роки Пілецький був в цьому місті членом законспірованого Союзу польського скаутизму, а згодом був також активним діячом в Польський військовій організації. Перевіркою його прив’язання і посвячення Батьківщині стала участь в битвах за східні кордони ІІ Речі Посполитої в 1918-1920 роках. Брав він в них участь як скаут, захисник Вільнюса і доброволець в польсько-більшовицькій війні.
В міжвоєнний період вів спокійне життя власника земського маєтку, аби аж в воєнний період відіграти першу роль в незвичайних подіях на світову шкалу.
Був мобілізований перед вибухом Другої світової війни в вересні 1939 року, після чого став на захист Вітчизни зі званням лейтенанта кавалерії. Після закінчення вересневої кампанії в жовтні цього ж року дістався в Варшаву і відразу включився в течію конспіраційної боротьби під псевдонімом Томаш Серафіньський. В короткому часі став співорганізатором Потаємної польської армії, котра ввійшла в склад Союзу збройної боротьби (пол. ZWZ/AK).
Це власне на хвилі цих подій літом 1940 р. виразив добровільну згоду на пропозицію свого командира майора Яна Влодаркевіча, що пробереться в концентраційний табір в Освенцимі, щоб створити там конспіраційну сітку і організувати зв’язок між Підземеллям і ув’язненими в ньому поляками, пересилати достовірні дані про злочини СС, а згодом приготувати табір до боротьби, якби була сприятлива для цього ситуація. В тому часі надалі небагато було відомо на тему умов , які панували в таборі та злочинів, які там вчинялись.
Після офіційного підтвердження цієї ідеї керівництвом, дав себе спіймати під час рейду в Жолібожі і потрапив до другого варшавського транспорту, який їхав в Освенцім. В табір потрапив в ніч з 21 на 22 вересня 1940 р.
Подібного вчинку, який свідчив про найвищий героїзм, не вчинив жоден з ув’язнених в концентраційному таборі Аушвіц. Пілецький натомість вважав, що виконує тільки військовий обов’язок.
Завдяки його присвяченню і діяльності польська військова конспірація сталась фактом, про який однак замовчувано ще довго після війни. Утворена в таборі з його ініціативи Організація військова нав’язала контакт з рухом опору, який діяв при таборі, за посередництвом котрого між іншим висилалось рапорти до Головного командування союзу збройної боротьби (пізніше перетворений в Армію крайову) в Варшаві. Згодом ця інформація передавалась в Лондон, щоби світ дізнався про нацистські злочини в концентраційному таборі Аушвіц. Сьогодні їх називають Рапортами Пілецького.
Військову конспірацію в таборі Пілецький розширив на політичні групи. Перед усім це були ув’язнені члени Національної та Польської соціалістичної партії, а пізніше долучились групи інших національностей.
Коли Пілецький потрапив до освенцімського табору, були там ув’язнені і гинули перед усім поляки. Тоді ще не існувало Концентраційного табору Аушвіц ІІ – Біркенау, тобто другої частини табору в Бжезінці, котрий тільки весною 1942 року вчинили місцем масового вбивства європейських євреїв.
В списку членів Військової організації в концентраційному таборі Аушвіц керованій ротмістром присутні видатні польські політичні діячі, наукові працівники, лікарі, офіцери Польського війська, кадети військових шкіл, скаути і католицьке духовенство, тому що освенцімський табір в 1940-1941 роках був головним місцем мучеництва польської інтелігенції, що є маловідомим у світовій історіографії.
Небезпечна втеча та подальша конспірація
Пілецький вважав, що існує можливість звільнення в’язнів, і хотів представити особисто таку пропозицію в Головному командуванні Армії крайової в Варшаві. В ніч з 26 на 27 квітня 1943 року разом із двома співв’язнями втік з табору. Однак коли прибув в Варшаву, не розділено його поглядів, що опанування табору і звільнення так великої кількості в’язнів є можливим, і йому довірено конспіраційну працю в Керівництві диверсії головного управління Армії крайової (пол. Kedyw). Фактично був зайнятий ще однією конспіраційною працею, бо весною 1944 року був визначений на одного з організаторів новоутвореної організації під назвою «НІ» (пол. «NIE»). Повинна вона була замінити Армію крайову і діяти після закінчення німецької окупації на територіях захоплених Червоною армією.
Потім чекала на нього участь в Варшавському повстанні, побут в полоні в Ламбіновицях і Мурнау, а також служба після війни в ІІ Польському корпусі генерала Владислава Андерса. В останніх місяцях 1945 року ротмістр Пілецький за радою офіцерів ІІ Відділу штабу ІІ Корпусу почав утворювати вже в несуверенній державі, де владу перейняли комуністи, інформаційну сітку і пересилку зібраних інформацій в Італію. Виконуючи довірене йому завдання, весною 1947 року був заарештований в Варшаві, а рік пізніше засуджений до смертної кари. Злочинний вирок виконано 25 травня 1948 р., незважаючи на прохання сім’ї про його помилування. Згідно з протоколом, який зберігся в актах справи, ротмістр був вбитий вистрілом в потилицю командиром екзекуційного взводу Пйотром Сметаньскім. Тіла родині не видано і ймовірно його поховали в безіменній могилі під парканом військової частини на Повонзківському цвинтарі в Варшаві.
На посмертну реабілітацію мусив чекати багато років, бо аж до 1 жовтня 1990 р., коли було анульовано виданий на нього сталінський вирок. Повинно було минути багато часу, щоб його вчинок почав проникати до загальної свідомості так само в Польщі, як і за кордоном. Посмертно, в 2006 році Пілецький отримав Ордер Білого Орла, а в 2013 р. йому підвищено звання до полковника.
Протягом останніх кількох років постаттю Пілецького цікавляться також історики з країн Заходу, з одним із них – Джеком Фервезером, я мав приємність співпрацювати під час збору інформації до його книги «Доброволець. Правдива історія таємної місії Вітольда Пілецького».
Як багато інших, з постаттю Пілецького він зіткнувся випадково, під час пізнавання історії табору в Освенцимі. «Факт, що цього типу діяльність [конспіраційна – ред.] могла провадитись в такому місці, було для мене чимось новим. Аушвіц був для мене символом остаточної жертви і страждання. Навіть уявлення, що була група осіб, яка змагалась з німецькими нацистами в центрі цього найбільшого зла, була для мене приголомшливою» – говорив.
Сьогодні книга Фервезера є однією з найчастіше читаних публікацій на Заході присвячених Пілецькому.
Постать ротмістра можна визнати за типову для покоління поляків, котре вибороло, зберегло і формувало ІІ Річ Посполиту в 1918-1939 роках. Не тільки він відзначався великою мужністю і патріотизмом, однак це власне він записався на сторінках історії, як той, котрий добровільно пішов до Аушвіц і творив там в екстремальних умовах конспірацію.
Його повна трагізму доля становить символічне узагальнення досвіду, якому було піддане це покоління в період двох тоталітаризмів. І хоча тоді воно зазнало поразки, то остаточно через своїх потомків в 1989 році перемогло.
Доктор Адам ЦИРА
ПРО АВТОРА:
Адам Цира – історик, в 1996 р. в Сілезькому університеті захистив дисертацію під назвою «Ротмістр Вітольд Пілецький (1901-1948). Життя і діяльність на тлі епохи». Працює старшим куратором в Музеї Аушвіц-Біркенау. Являється автором кільканадцяти книг та кількасот наукових статей присвячених історії концентраційного табору Аушвіц.