На старій чорно-білій фотографії молода дівчина занурює долоню в бороду дорослого чоловіка. Кінчиками пальців вона торкається його губ. Чоловік своєю чергою тримає її за руку. Кадр настільки несподіваний, що все це на перший погляд трохи дивує, якщо не сказати — бентежить… Але це фото приховує історію, що розганяє темряву.
Сфотографована дівчина — це Рагнгіль Коте (1873–1947). Вона походила з бідної родини. У три роки захворіла на скарлатину. Через це втратила нюх, смак, зір і слух. А потім, оскільки вже не чула, що говорять інші, вона й сама перестала вміти говорити. Чи мала вона шанс на активне життя в суспільстві?
Спочатку долею дівчинки зацікавився пастор
Спочатку долею дівчинки зацікавився пастор з її рідного приходу у Вестре Сілдре, Дідрік Аруп. Коли їй виповнилося десять років, у Норвегії тривала акція залучення до навчання сліпих або глухих дітей, з метою забезпечення їм обов’язкового навчання у спеціальних школах, згідно із законом, прийнятим у 1881 році. Пастор Аруп намагався знайти для Рагнгіль місце в одному з таких закладів. На жаль, ніде не наважилися її прийняти, бо жоден педагог не хотів братися за навчання одночасно глухої та сліпої людини. Через два роки пастор Аруп помер, так і не досягнувши поставленої мети.
Сила преси
Ще через два роки збирач фольклору та вчитель місцевої школи Гальвард Берг розповів про Рагнгіль читачам газети Verdens Gang (нині відомої радше як VG). Він також організував збір коштів на користь дівчини з обмеженими можливостями та її родини. До цієї акції долучилися навіть норвезькі іммігранти у США. Історія розійшлася широко, статтю Берга передрукували й інші газети.
Про існування Рагнгіль завдяки Бергу, дізнався, зокрема, письменник Ларс А. Гавстад. Сам він був глухим і активістом за права глухих людей. Незабаром, про історію панни Коте дізнався також його шурин. І тут ми, нарешті, підходимо до чоловіка зі знімка.
Другою людиною на вже знайомій нам фотографії є Еліас Гофгор — засновник і директор інституту (а згодом школи) глухонімих у Гамарі.
Вчитель Рагнгіль Коте
Метод Гофгора, застосований в освіті підлітка Рагнгіль, полягав у навчанні спілкування через дотик до мовного апарату співрозмовника та самостійного мовлення. Дівчина мала навчитися розуміти та використовувати норвезьку мову завдяки єдиному відчуттю, яке їй залишилося. Завдяки відчуттю руху губ, вібрації та потоку повітря під час мовлення.
Сила дихання
Вчитель і учениця почали з… задування свічки та переміщення диханням маленьких паперових кульок. Потім настав час вимовляти окремі літери та складати склади. Нарешті, перейшли до слів, спочатку односкладових. Перші три були: ur (годинник), fot (стопа) і bord (стіл). Підліток мала зрозуміти, що ці слова означають предмети, що звуки, яких вона не чула, але які вимовляла сама і які відчувала у вчителя, несуть певне значення і пов’язані з предметами, з якими вона також стикалася лише через дотик. Щоб це усвідомити, їй знадобилося кілька днів. Лише після цього вони могли рухатися далі… Іноді вони навчалися самі, іноді дівчина брала участь у заняттях разом з іншими учнями.
Зрештою, все вдалося. Рагнгіль Коте, як стверджують автори однієї зі статей, опублікованих у книзі «Språk i arkivet», — перша у світі одночасно сліпа та глуха людина, яка навчилася говорити.
З часом, вона також опанувала шрифт Брайля, навчилася читати та писати від руки.
Додому!
Завдяки цьому, збереглися її власні висловлювання. Прикладом є лист від осені 1897 року. Двадцятичотирирічна Рагнгіль пише в ньому до Гальварда Берга, що не хоче більше повертатися до Гамару, що їй краще вдома, з матір’ю. Освітній успіх, очевидно, був оплачений стражданням.
Достовірно відомо, що на початку навчання було дуже важко. Рагнгіль поводилася недовірливо, боялася дотику та чужих людей… Перш ніж у школі в Гамарі вона почала вчитися говорити, провела кілька місяців, навчаючись довіряти вчителю, зберігати спокій…
Зрештою, після років навчання, вона повернулася додому в 1902 році. Однак, залишалася в контакті зі своїм учителем. На жаль, Гофгор трагічно загинув у віці 50 років у залізничній катастрофі в 1906 році.
Талановита випускниця
Як виглядало її життя після закінчення школи?
Завдяки набуттю навичок спілкування із зовнішнім світом, Рагнгіль змогла в Гамарі відвідувати заняття з історії, математики, географії, релігії та рукоділля. Останнє виявилося особливо корисним з погляду подальшого життя. Рагнгіль була дуже талановитою в’язальницею, ткалею та вишивальницею. Завдяки цьому, їй вдавалося заробляти на життя.
Більшість свого життя вона прожила з родиною — спочатку з матір’ю, потім із сестрою. За десять років до смерті переїхала до центру для глухих дівчат, який вів у Гамарі колега та соратниця Гофгора, Петра Гейберг.
Гофгор, зокрема, в особі Петри Гейберг, мав наступників. Школа для глухих діяла в Гамарі ще багато десятиліть.
Жестова мова
А як би все це виглядало сьогодні?
Гофгор навчав Рагнгіль говорити та пізнавати чуже мовлення через дотик, оскільки в освіті глухих, з якими він мав більше справ, він був прихильником орального методу (заснованого на мовленні та читанні з губ), з часом визнаним, у випадку глухих, менш ефективним, ніж жестові мови.
У випадку сліпоглухих людей, також існує більше методів спілкування. Залежно від таких чинників, як ступінь інвалідності, вік, у якому виникла інвалідність, або черговість погіршення функціонування окремих органів чуття, можна використовувати, зокрема, розроблений у XIX столітті алфавіт Лорма (заснований на системі точок, ліній і дотикових знаків на долоні), модифіковану жестову мову (засновану на дотику до рук співрозмовника під час розмови для розпізнавання знаків) або дактильний алфавіт (де використовуються жестові знаки, що відповідають окремим літерам певного алфавіту).
До сьогодні, іноді,також використовується розроблений у США метод Тадома, для якого спосіб роботи Гофгора став важливим натхненням.