160 років тому, у вересні 1863 року, під час Січневого повстання росіяни зруйнували палац Замойських у Варшаві й викинувши з вікна будівлі піаніно, на якому колись грав Фридерик Шопен. Цей момент увійшов в історію.
Музика Фридерика Шопена викликала патріотичні асоціації ще до того, як його партитури вийшли з-під друкарських верстатів. Як син власника одної з найкращих зарплат у Варшаві, вечорами він імпровізував для друзів на історичні теми, а гості його паризького салону могли почути цілі вірші, лише уривки з яких він переносив на папір. Національний, патріотичний аспект його творчості був відчутний не лише для поляків. Його помітив ще Роберт Шуман, перший міжнародний рецензент молодого Шопена (саме він прокричав про Варіації тв. 2 Шопена: «Панове, капелюхи геть, перед нами геній»). У своїй рецензії на фортепіанні концерти він так характеризує Шопена в контексті Листопадового повстання: «Тож він стояв, наділений найглибшим знанням свого мистецтва, усвідомлював свою силу а, отже, озброєний відвагою, коли в 1830 р.на заході відізвався могутній голос народів. Сотні юнаків чекали цієї миті: але Шопен був в перших рядах […] Для зустрічі нового часу і нових відносин доля пригодувала ще дещо: вона вирізнила Шопена і зробила його цікавим завдяки виразній, оригінальній національності, а саме польській. […] якби самодержавний монарх [цар] знав, який небезпечний ворог загрожує йому у творах Шопена, у простих мелодіях його мазурок, він заборонив би цю музику. Твори Шопена — це гармати, заховані у квітах». Відлуння повстанської пісні Курпінського «Литвинка» (тв. 49) чи «героїчні» трансформації полонезу (тв. 53) були помітні одразу після прослуховування.
Сам Шопен залишив теж численні докази свого патріотичного заангажування.
Початок повстання 1830 року став переломним моментом у його музичному стилі. Саме тоді — коли друзі ледь не силоміць завадили йому повернутися й битися — він писав, що вночі «гримів на піаніно», це тоді він почав вводити темні звуки, бурхливі контрасти й численні хроматичні пасажі, які ламали класичну простоту стилю dur-moll. Саме тоді – згідно з сімейною історією – був створений Етюд до мінор, який називають «революційним», чи бурхливе Скерцо сі мінор, і навіть нарис Прелюдії ре мінор, опублікованої багато років потому у тв. 28, з посиланням на Das Wohltemperierte Klavier Баха.
Шопен добре орієнтувався і в геополітичній ситуації, про що найкраще свідчить лист до Юліана Фонтани від квітня 1848 року, в якому він, між іншим, пише: «Наші люди збираються в Познані. Першим туди пішов Чарторийський, але бог знає, як все піде […] будуть якісь жахливі речі, але в кінці всього цього є чудова Польща, велика, одним словом: Польща».
Коли у вересні 1863 року (14 років після смерті композитора) російська армія зруйнувала палац Замойських у Варшаві як помсту за невдалий замах учасників січневого повстання на губернатора Теодора Берга, ніхто, мабуть, не усвідомлював, що знищення піаніно набуде символічного значення. Ципріан Каміль Норвід, який за молодості познайомився з Шопеном у Парижі, увічнив цей момент і підніс його у своїй знаменитій поемі «Фортепіано Шопена» до рангу зіткнення культур і систем цінностей. Це був важливий акт включення творів Шопена в дискурс боротьби за незалежність, що, мабуть, найяскравіше продемонстрував Іґнацій Ян Падеревський у своїй знаменитій промові у Львові на 100-річчі від дня народження композитора (1910 р.), яка таким чином відкрила шлях до політичної ангажованості майбутнього прем’єр-міністра польського уряду: «У Шопена є все, що нам було заборонено: барвисті жупани, золоті пояси, […] брязкіт шляхетських шабель, блиск наших селянських кіс, стогін зранених грудей, повстання зв’язаного духу, […] біль рабства, печаль волі, прокляття тиранів і радісна пісня перемог». Це тому під час Другої світової війни німецька окупаційна влада заборонила виконання його творів.
Сьогодні, у Польщі 21 століття, музика Шопена все ще займає особливе місце. Кожні п’ять років під час конкурсу Шопена мільйони поляків слідкують за перебігом змагань, а Варшава наповнюється його музикою – від філармонії до таксі. Проте сьогодні ми також розуміємо надзвичайний універсалізм творчості Шопена, який завдяки його генію досягає сердець у всьому світі та допомагає будувати міжнародні спільноти любителів правди та краси.
Текст опубліковано спільно з польським щомісячником „Wszystko co Najważniejsze” в історичному проекті з Інститутом Національної Пам’яті та Польською Національною Фундацією.