Олександра працює графічним дизайнером у Стормберзі. Вона родом із Польщі, яка нині приймає найбільшу частину біженців із України. Жінка на собі випробувала, як це приїхати в нову країну – без знань і мови. Тепер вона закликає норвежців відкрити свої серця та розум для прийняття українських біженців.
Олександра з дитинства виявляла великий інтерес до мистецтва, але через своїх батьків, які вважали це ризикованим джерелом доходу, вона вирішила вивчати архітектуру та міське планування та здобула ступінь магістра. Крім того, вона отримала ступінь бакалавра в галузі дизайну інтер’єру в Академії образотворчих мистецтв у своєму рідному місті Гданську.
Олександра завжди була авантюристкою. Вона має міжнародний патент на плавання та, крім іншого, була капітаном на яхтах у Хорватії. На фото Олександра на сімейному паруснику.
– Тоді я почувала себе так, ніби весь світ лежить біля моїх ніг. Я завершила добру школу і відчувала, що можу стати ким завгодно, – каже Олександра із блиском в очах.
Але молода Олександра не була певна, що осяде у Гданську. Вона хотіла побачити світ.
– Я чіплялася за будь-яку нагоду отримати місце в університеті в іншій країні. Я провела рік в Іспанії, стажувалася в Бразилії, Індії та Еквадорі, а також кілька місяців подорожувала Південною Америкою. Деякий час я навіть була інструкторкою з лижного спорту в Альпах! – повідомляє Олександра.
Загалом Олександра встигла відвідати 49 країн, перш ніж знайти кохання з того самого міста. Вони вирішили почати спільне життя в Норвегії.
Ані будівельниця, ані прибиральниця
– Мій партнер вже мав роботу в Норвегії, а я ніколи і не думала, що у мене будуть проблеми з її пошуком. Адже я мала хорошу освіту та певний досвід, – розповідає Олександра.
Але знайти роботу виявилося набагато складніше, ніж вона уявляла. Олександра відразу почала шукати роботу за фахом. Попри відвідування всіх архітектурних бюро міста, на співбесіду її не запросили. Технічна та інженерна освіта зовсім не допомогла. Була криза в нафтовій промисловості, і, будучи молодою полькою, Олександра не залишилася без можливостей роботи.
– Після цього мені стало соромно. Мені було соромно бути полькою, я бачила, як на нас дивляться. Більшість, хто знав поляків, знали нас, бо хтось ремонтував їхній дах чи працював у сусідній школі прибиральником. Вони навіть були здивовані, що поляк може мати різні компетенції, – розповідає Олександра.
Олександрі довелося перейти від плану Б до плану С, який мав змінитися на план D. Через деякий час вона практично відмовилася від пошуку роботи за професією. Вона виконувала випадкові роботи, була лижним інструктором в Альпах і як капітан організувала круїзи по Хорватії.
– Я також спробувала себе у власному бізнесі дизайну інтер’єрів, але зустріла скептичне ставлення, коли намагалася відкрити банківський рахунок. Через відсутність інтеграції я відчувала, що моя депресія наростає. В одному з офісів я почула, що робота в креативній індустрії призначена для місцевих жителів. Або хоча б норвежці, – пояснює вона.
З кимось поговорити
Вивчення норвезької мови було важливим, але це, звичайно, було нелегко. Перш ніж піти на мовні курси, Олександра намагалася вчитися самостійно. Під час курсу вона зустріла багато іммігрантів, які мали схожий досвід – важко долучитися до розмови з норвежцями.
– Одна з сомалійських жінок з курсу розповіла, що за 16 років, які вона прожила в Норвегії, вона жодного разу не розмовляла з іншими норвежцями, крім викладачів курсу. Вона розповіла мені, що я найприємніша норвежка, яку вона зустрічала, тому що я з нею розмовляла. Але зрештою, я не була норвежкою, і я також відчувала себе виключеним із середовища. Більшість людей, які говорили зі мною, були іншими іммігрантами, — каже Олександра.
Після курсу норвезької мови, вона вирішила відкрито запросити когось на розмову, щоб практикувати мову. Тож вона зробила допис у Facebook.
– Я навчилась говорити і по-іспанськи, і по-португальськи, мешкала у цих країнах і щодня спілкувався, і все було легше. Наприклад, коли я була у магазині, я розмовляла з працівниками, вони запитували мене, що я буду робити з помідорами, які я купувала, і тоді дали кілька порад щодо приготування їжі. А тут ситуація була протилежною. Зі мною ніхто не розмовляв, – повідомляє Олександра.
Директорка Стормберга, Хеге Нільсен, була однією з жінок, які відповіли на допис.
– Під час прогулянки поблизу вона вислухала мою розповідь. Хеге запросила мене в офіс Стормберга, щоб я мала змогу користуватися вільним столом, працювати над своїми проектами та закорінитись в робочому середовищі.
Коли з’явилася вакансія, вона пройшла навчання в Стормберзі, а невдовзі їй запропонували постійну роботу. Наразі вона є важливою частиною команди графічного дизайну та працює як зі стаціонарними, так і з інтернет-магазинами.
Наважтеся запитати
Олександрі знадобилося багато часу, щоб влаштуватися у своєму першому будиноку в Норвегії, але досі, навіть через 7 років, її найближчі друзі – не норвежці. Вона вважає, що багато людей у Норвегії бояться сказати щось недоречне під час зустрічі з представниками інших культур.
– Політично коректна норвезька привітність перетворилася на жах. Більшість людей добрі. Але таке ставлення призводить до того, що деякі люди бояться сказати щось недоречне, тому вони нічого не кажуть. Молодь більш обережні, ніж літні, розповідає Олександра і закликає людей не боятися питати.
— Нама нічого соромного в тому, щоб чогось не знати. Будьте цікаві до тих, хто приходить, і не бійтеся запитати, звідки вони прийшли. Може, запросити нових сусідів на прогулянку чи на каву? – Каже і наголошує, що приїжджають українці та українки потребують не просто даху над головою. Їм необхідно брати участь у громадському житті та заводити нових друзів.
Разом означає саммен
Якщо Польща і продемонструвала щось особливе останніми тижнями, то це здатність об’єднатися, коли це необхідно. Олександра пишається тим, як її Батьківщина розкрила свої обійми, та розповідає про друзів, які приїхали до Польщі, щоб зняти квартиру та безкоштовно надати її українським біженцям.
Також у Норвегії багато фондів та організацій беруть участь у наданні допомоги. Одна з них – польсько-норвезька асоціація “Разом = Саммен” (Together=Sammen), яка розпочала збір найнеобхідніших подарунків для тисяч людей, що перетинають кордон.
Організація називається Разом = Саммен, тому що її діяльність спрямована на розширення можливостей для інтеграції, розширення мережі друзів та створення спільних заходів для поляків у Крістіансанда.
Олександра також скористалася своїм знайомством в асоціації та дуже швидко включилася у роботу з надання допомоги українським біженцям.
Вона написала повідомлення на Workplace, месенджер для співробітників Стормберга, в якому закликала людей допомогти.
Олександра отримала миттєві відповіді і Стормберг вирішив пожертвувати всі зразки продуктів, які зазвичай продаються в магазинах. Через кілька днів Олександра запакувала понад 1100 речей для маленьких та старих. Багатьом, хто перетнув польський кордон, потрібна була негайна допомога.
Настав час створити звичне життя для багатьох тисяч людей, які приїжджають до Норвегії. Їм потрібні тепло та житло, але також і контакти – можливості працювати та інтегруватися у суспільство. Сподіватимемося, що ми відкриємо для них свої серця та розум.
джерело: medium.com/stormberg