Коли нами – українцями в Польщі, в перший день вторгнення керували переду усім емоції, ви поляки відразу почали надавати раціональну допомогу. Розумну і виважену. Ви для нас як двоюрідні брати з якими нас поєднує розуміння вище слів – пише Уляна, українка проживаюча в Польщі.
Сьогодні часто чую питання: чи ми сподівались, що Росія за атакує Україну. І я відповідаю: «сподівались» властиво від 2014 року. Тому що навчились раціонально оцінювати наміри Путіна. Хоча слово «сподівались» не до кінця сюди пасує, більше були «попереджені», приготовані, що це може статись. І це сталось. Хоч було це до цього часу немислиме в сучасному світі. Дуже швидко з’явилося величезне об’єднання в українському народі, на різних рівнях: матеріальному, військовому, організаційному. З’явилась готовність допомагати кожному потребуючому, не залежно чи в Україні чи в Польщі. Я мешкаю в Кракові 7 років, де навчалась а тепер працюю, звідси бачу як всі готові допомагати. Коли в четвер моя знайома поїхала на українсько-польський кордон щоб забрати вагітну в групі ризику сестру – вона бачила сотні матерів з дітьми, які в’їжджали з України до Польщі і також сотні українських чоловіків, які повертались з Польщі в Україну щоб захищати свою країну. Нас це дуже зворушує.
Але зворушує мене теж несамовито постава поляків. На кожному кроці бачу пропозиції різної допомоги: збірки їжі та одягу, організація місць перебування для біженців з України, транспорт з кордону, а також інші жести солідарності. Бачу також, як виважена є ця допомога, добре зорганізована, сконцентрована на справжніх потребах. Зворушує мене, що переживаєте це так, якби це вас доткнула ця трагедія. Знаю, що в вас ще живе пам’ять, того що сталось 1 вересня 1939 року, коли Польща була в подібній ситуації як сьогодні Україна.
Бачу в поляках двоюрідних братів – сім’ю, яка не підводить в скрутну хвилину і є насправді близько. Коли нами – українцями в Польщі, в перший день вторгнення керували перед усім емоції, ви поляки відразу почали надавати раціональну допомогу. Згадана раніше вагітна українка дослівно протягом кількох годин отримала від поляків все: інформацію про медичну опіку, дах над головою і навіть необхідні на початок речі для дитини. Вистачив лише один пост в соцмережах.
Багато українців тікає сьогодні до Польщі «в темну», навіть якщо не мають знайомих чи родини в вашій країні. Польща в нас не сприймається як далекий сусід, але як дуже близький нам народ, який вселяє надію, приязний. Тому так багато сімей з України вибирають тепер цей напрямок, як перше місце до втечі.
Відчуваємо з поляками нитку порозуміння поза словами, спільні інтуїції, які допомагають нам дуже швидко будувати з вами відносини. Я особисто від перших днів в Польщі, коли приїхала сюди як волонтерка на Світові Дні Молоді в 2016 році, відразу знайшла групу знайомих, друзів, сильну підтримку.
Часто сьогодні чую питання про те, як собі радять в Україні мої близькі, батьки. Я розумію ці питання і відповідаю, що вони хочуть там залишитись, бо це наш дім, але одночасно хочу відповісти: але ж моя родина це ціла Україна! Незалежно від того, чи поєднують нас кровні зв’язки, чи живемо близько, чи далеко – це моя сім’я. І за неї тепер боюсь, бомбардування Харкова чи Києва переживаю як бомбардування власного дому. Маю при собі Україну де завгодно перебуваю, також тут в Польщі.
Уляна Журавчак – Українка яка живе в Польщі, випускниця Ягеллонського і Львівського Університетів, працівниця бібліотеки
Проект фінансований з коштів Канцелярії Президента Ради Міністрів в рамах конкурсу Polonia i Polacy za granicą 2021 р.
Публікація виражає виключно погляди автора і не може ототожнюватись з офіційним положенням Канцелярії Президента Ради Міністрів.