Ліси, озеро та 135 кілометрів відділяли Олександру та Марціна від найближчої виборчої дільниці. З Трейунґена — містечка на півдні Норвегії, де вони сезонно працюють на кемпінгу з глемпінгом — приїхали в неділю, 1 червня, до Крістіансанна, щоб віддати свій голос на виборах Президента Республіки Польща.
Фото: Katarzyna Karp / Razem Norge
— Я щасливий, що ми взагалі можемо це зробити. І що все так організовано, що це можливо. Це мене досі дивує. Мої друзі живуть у Віку, Ісландія, де мешкає лише 400 людей — і навіть там вони можуть голосувати, — каже Марцін Ґрабскі.
У Крістіансанні минулої неділі проголосувало понад 1000 осіб. Олександра й Марцін теж належать до тієї групи громадян, які, перебуваючи далеко від батьківщини, хочуть активно брати участь у виборах.
Однак для Олександри це більше, ніж просто громадянський обов’язок.
— Я родом з України, а польське громадянство маю вже п’ять років. Можливість участі у польських виборах — це довгоочікувана привілегія. Перші мої вибори, до парламенту, були дуже емоційними та особливими. Цього разу я спокійніша, але все ще дуже тішуся, що можу користуватися цим правом, — розповідає Олександра.
— Для мене вибори — це обов’язок. Я б навіть хотів, щоб участь у них була обов’язковою за законом, — додає Марцін.
Погляди на участь діаспори у виборах різняться. Але Марцін не бачить у цьому нічого суперечливого.
— Я вважаю, що якщо хтось є польським громадянином, відчуває цей зв’язок і хоче голосувати, це означає, що в певний спосіб він пов’язаний із Польщею. Було б дивно забирати в нього це право.
Олександра ж бачить більше нюансів.
— Багато що залежить від того, наскільки людина відчуває зв’язок з країною. Я зберегла українське громадянство, але не беру участі в українських виборах. Відчуваю навіть, що не маю цього робити, бо моє життя дуже тісно пов’язане з Польщею. Я не збираюся повертатися в Україну й не знаю, що там відбувається. Тому, на мою думку, я не повинна приймати рішення за людей, які там живуть, особливо в такій складній ситуації.
Для Олександри та Марціна поїздка до Крістіансанна мала також і менш громадянський вимір.
— Скористалися нагодою — заїхали в магазин, якого вже давно не бачили, — сміється Марцін. — А наша подруга з Бельгії, яка нас підвезла, дуже хотіла з’їсти піцу. Зараз поїдемо здійснювати її мрію.