Комунізм у Європі був злочинним до самого кінця, ще довго після смерті Леніна та Сталіна. У середині 1980-х років мученицька смерть польського священника Єжи Попелюшка гучно пролунала по всьому світу.
Незадовго до дев’ятої ранку до церкви святого Станіслава Костки під’їхав лімузин із дипломатичними номерами. «Хай живе Джордж Буш», — скандував кількатисячний натовп варшав’ян, коли відчинялися двері автомобіля. Віце-президент США відвідав могилу отця Єжи Попелюшка, де поклав букет квітів. «У особі отця Єжи світ втратив відважного борця за свободу, але його жертва не була марною», — заявив того ранку Буш-старший. Свою коротку промову він завершив словами, сказаними польською мовою: «За нашу і вашу свободу». Потім розмістив пальці у формі літери «V» — знак перемоги.
Це сталося 28 вересня 1987 року. Польща, як і більша частина Центральної та Східної Європи, все ще була зв’язана комуністичною диктатурою та радянським пануванням. Під час свого кількаденного візиту до Вісли другий за значимістю політик США мав багато розмов з представниками влади, а також не визнаної владою демократичної опозиції, представленої насамперед «Солідарностю». Буш невипадково прикрив вінок, покладений до могили Попелюшка, прапором із символом цього громадського руху. Він віддав шану непохитному капелану «Солідарності», який поплатився життям за голосні нагадування про людську гідність.
Боротьба комуністів з церквою
Коли Попелюшко народився в селі Окопи на сході Польщі у вересні 1947 року, Європа вже була розділена залізною завісою. Поляки не потрапили в сферу впливу Сталіна з власної волі. Варшавою керувала комуністична машина, встановлена на багнетах Червоної армії та прикладах НКВД. Нова влада сфальсифікувала парламентські вибори та жорстоко розправилася з демократичною опозицією та незалежницьким підпіллям. Останньою значною інституцією, незалежною від комуністів, була Католицька Церква, хоча з часом можновладці оголосили нещадну боротьбу і з нею. ЇЇ кульмінацією стало ув’язнення харизматичного примаса Стефана Вишинського у 1953–1956 роках.
Репресії не зламали Церкву. Навпаки, у наступні роки й десятиліття вона, здавалося, у боротьбі за правління душ вона перемагала проти комуністів. Це було підтверджено першим паломництвом Івана Павла ІІ до Польщі у червні 1979 року. На площі Перемоги у Варшаві Папа Римський закликав Святого Духа оновити обличчя «цієї землі». Ці слова здійснилися через кілька місяців. У серпні 1980 року по Польщі прокотилася хвиля страйків. Робітники вимагали покращення умов життя, а також — що було величезним порушенням табу за комуністичної диктатури — згоди влади на створення вільних профспілок.
Капелан Солідарності
Молодий священник Попелюшко не відмовився, коли в той гарячий момент його відправили до варшавської гути, щоб відслужити месу на імпровізованому вівтарі. Він пішов туди з великим страхом, але робітники зустріли його оплесками.
Незабаром страйки призвели до створення незалежної від влади багатомільйонної профспілки «Солідарність». Попелюшко став одним із її капеланів. Він також відвідав страйкуючих студентів. «За вами все суспільство. (…) З усього серця бажаю вам витривалості та перемоги», – сказав він присутнім у Вищій офіцерській школі пожежної охорони у Варшаві. Їхній протест восени 1981 року комуністична влада розбила силою. Незабаром вона так само обійшлася з цілим народом.
13 грудня 1981 року команда Войцеха Ярузельського вивела танки на вулиці польських міст. Тисячі активістів «Солідарності» були відправлені до в’язниць і центрів інтернування. Попелюшко, допомагав чим міг їм та їхнім родинам. Він розвозив подарунки, що напливали із Заходу. Він приходив на політичні процеси, щоб підтримати настрій невинних обвинувачених у залі суду. У церкві Св. Станіслава Костки відправляв щомісячні меси за батьківщину, на які були присутні: варшавяни та жителі інших міст; віряни і навіть невіруючі. Під час своїх проповідей він неодноразово говорив про солідарність – ту, що пишеться з малої літери, та ту, яку комуністична влада заборонила. Він підкреслював, що навіть в умовах «зовнішнього поневолення» можна залишатися «духовно вільними людьми» – доки відкинутий страх і свідчиться правда. Він називав зло на ім’я і водночас вчив боротися з ним лише добром.
В петлі режиму
Зростаюча популярність і беззаперечний авторитет Попелюшка дратували комуністів. Священник перебував під наглядом Служби Безпеки, його різними способами переслідували. «Вони двічі пофарбували мою машину в білий колір. Двічі була спроба проникнення в квартиру (…). Двічі вламалися до церкви”, – сказав він в інтерв’ю щоденній газеті La Libre Belgique. Попелюшко також двічі затримували – у серпні та грудні 1983 року. Офіцери таємної політичної поліції навіть дійшли до того, що підклали кулі та вибухівку в його квартиру. Прокуратура порушила щодо нього кримінальну справу та доставила на допити. Крім того, не обійшлося без паскудств у пресі. Автором одного з найпідступніших був речник уряду Єжи Урбан. У статті, опублікованій під псевдонімом, він звинуватив Попелюшка в організації «сеансів ненависті» в церкві.
Коли утиски виявилися безрезультатними, комуністи не зупинилися перед убивством. Пізно ввечері 19 жовтня 1984 року Попелюшко викрали силовики. Через одинадцять днів його вбите тіло було витягнуто з річки Вісла. Експертиза та розтин підтвердили, що священника перед смертю катували.
Звістка про злочин справила гнітюче враження теж далеко за кордоном. «Вся Америка поділяє смуток польського народу з приводу звістки про трагічну смерть отця Єжи Попелюшка», – написав президент США Рональд Рейган у спеціальній заяві. Він назвав убитого священника «хоробрим речником справи свободи».
За віру і батьківщину
На похорон Попелюшко прийшли сотні тисяч людей. Це стало великою маніфестацією проти зла, насильства та поневолення – антицінностей, які зазвичай асоціюються з тодішнім режимом. У наступні роки могилу отця Єжи відвідали мільйони людей, у тому числі впливові західні політики: окрім Буша-старшого, також американський сенатор Едвард Кеннеді та прем’єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер. Тут молився також Іван Павло ІІ 14 червня 1987 року. «Цей священник-мученик, – писав пізніше Папа, – назавжди залишиться в пам’яті нашого народу як безстрашний захисник правди, справедливості, свободи та людської гідності».
Сьогодні отець Єжи є благословенним Католицької Церкви, героєм фільмів і навіть коміксів. Інститут національної пам’яті, який я маю честь очолювати, також присвятив йому численні публікації, конференції та освітні заходи.
У Польщі кожного 19 жовтня, згадуючи отця Єжи, також відзначають Національний день пам’яті непохитного духовенства, встановлений кілька років тому Сеймом. Це данина пам’яті всім священникам, які зробили свій внесок у свободу Польщі та віддали за неї своє життя. Багато загинуло під час Другої світової війни від рук німецьких окупантів. Інші стали жертвами совєтів чи рідних комуністів – до 1989 року.
Насолоджуючись свободою, ми зобов’язані пам’ятати тих, хто заплатив таку високу ціну в боротьбі за неї.