Так, кажуть, що Скандинавія — це рай для найрізноманітніших злочинців. І я не про те, що влізти до когось у будинок — це дрібниця, бо двері можуть бути відчинені навіть тоді, коли господарів немає (хоча це вже трапляється дедалі рідше). А про те, що якщо когось засуджують, то він може потрапити до місця, яке має дуже мало спільного з нашими уявленнями про в’язницю.
І до того ж, як колись повідомляли ЗМІ, на умови утримання ще й можна подавати скарги. На що саме? Наприклад, на те, що два дні поспіль засуджений отримував ту саму страву, підігріту в мікрохвильовці. Напевно, ви знаєте, про кого мова.
У Норвегії покарання має на меті ресоціалізувати злочинця. І не теоретично, як це часто буває в інших країнах, а насправді. Деякі тюрми, особливо для найнебезпечніших злочинців, виглядають майже як курорти. Жоден з польських дитячих будинків точно не дотягує до їхнього рівня.
Відсидка без розкоші
SG провів 17 днів у в’язниці за порушення правил дорожнього руху і поділився з нами своїми враженнями. Як виглядає відсидка у випадку невеликих злочинів? Ну, не так вже й райдужно.
— Мабуть, почну з того, що я був налаштований негативно, бо відчував себе в певному сенсі обдуреним. Після повернення до Норвегії я пішов у поліцію в Крістіансанді, щоб дізнатися, яка ситуація з моєю справою. Мені повідомили, що справа вже не актуальна, і я не маю йти на ці 17 днів до в’язниці. Минуло трохи часу, і я отримав листа з конкретною датою явки для арешту в Арендалі. І що я міг зробити, крім як з’явитися за викликом?
Коли вже настав цей день, я прибув до арешту близько 10 ранку, після стандартного обшуку забрали мій телефон і гаманець, потім сказали чекати в кімнаті, що нагадувала приймальню у стоматолога з 1990 року, коли він приймав у власному домі. Довго сидів один, але через дві години прийшов якийсь татуйований типовий хлопець з виразом обличчя, як у вбивці, і ми сиділи в тиші близько години, поки не прийшов наступний. Я відразу зрозумів, що час тиші настав! Це був двометровий чорний хлопець з дредами до ліктів. Через годину прийшов четвертий, доволі звичайний хлопець.
Нас запакували до поліцейської машини і дали по сендвічу та мініатюрному пакетику молока. У процесі транспортування виявилося, що мій перший супутник був поляком, і найсвятіший, якого я коли-небудь зустрічав! Він їхав до іншої в’язниці, ніж я та двоє інших. Це не був його перший раз, коли він відправлявся на «платні канікули з різними атракціями», як він це описував. Тоді я згадав ситуацію кілька років тому, коли зустрів у аеропорту в Польщі хлопця, який, чекаючи на рейс до Норвегії, був такий щасливий, як ніби здійснювались його мрії про чудові заробітки та спокійне життя. Пригадую, я не міг зрозуміти, як можна радіти відсидці?
Після кількох годин подорожі поліцейським авто нас трьох висадили на зупинці в якомусь містечку та сказали сісти в автобус, який приїхав через годину. Ми в нього сіли, і це був звичайний приміський автобус! Коли ми заїхали на безлюдну звивисту дорогу, мій супутник, який був зі мною з самого початку, — витягнув з кишені телефон і почав дзвонити! Коли він закінчив розмову, я відразу запитав, звідки він його дістав. А він каже, що коли його запитали, він сказав, що у нього немає, і тоді я згадав, що дійсно нам наказали зняти штани, навіть труси, і зробити присідання, а про телефон і гаманець запитували вже після виходу з обшуку! Звісно, він дозволив мені подзвонити до дружини.
Особливо варто звернути увагу на два місця для утримання під вартою.
В’язниця в Хальдені, відкрита в 2010 році, здобула міжнародну архітектурну нагороду. Тут є місце для 252 в’язнів, вартість будівництва склала 252 мільйони доларів, тобто кожне місце обійшлося в мільйон. Персонал установи, включаючи допоміжний, складає понад 300 осіб. Половина персоналу — жінки. Охоронці не носять зброї.
Навколо цієї в’язниці виникло чимало суперечок, адже на прикраси стін витратили понад півмільйона доларів на твори мистецтва. Її розкіш порівнювали з умовами в будинках для літніх людей, які, зізнаємося, виглядають поруч з нею просто жалюгідно. Також з’явилися пропозиції розміщувати там тільки етнічних норвежців.
Камери не мають решіток, стіни в’язниці прикрашають мурали відомого графіті-художника Долка Лундгрена. У в’язнів є кільканадцяти метрові кімнати з ванною, а на кожні десять камер є спільна вітальня з кухнею. Є тренажерний зал, спортивна зала, скеледром, бібліотека, парк з біговими доріжками для любителів джогінгу. Є навіть професійна студія звукозапису для тих, хто хоче вивчати гру на музичних інструментах.
SG також не побачив мурів. Ані студії звукозапису.
Коли я вже досяг місця, я був здивований: я не побачив якихось метрових стін із озброєними охоронцями або великих металевих воріт. Переді мною височіла звичайна 1,5-метрова сітка і шлагбаум, як у лісі! Оскільки ми приїхали рано-вранці, ми лягли спати, і перший день був, так би мовити, ознайомчий. Відразу помітив, що всі розповіді про те, як комфортно і зручно в норвезькій в’язниці, були, принаймні в цьому випадку, принаймні неправдиві!
Кімнати були маленькі, вміщували два двоярусні ліжка, стіл і чотири стільці. Там була шафа, в якій кожен ув’язнений мав одну полицю для своїх речей. Звичайно, ванні кімнати були спільні й в жахливому стані — в одній капало на голову, коли йшов дощ! Нічого не сходилося з описами, які я чув раніше!
Ув’язнений не позбавлений гідності. Охоронці більше, ніж пильнувати порядок, складають компанію ув’язненим. Вони разом їдять, разом беруть участь у спортивних змаганнях. Для ув’язнених організовують багато майстер-класів, вони також мають вільний час, який можуть присвятити читанню чи фізичним вправам. Одного бракує: свободи.
На наступний ранок після сніданку ми стояли в черзі до охоронця, який розподіляв роботу. Чоловік виглядав милим. Він запитав, що я вмію і чим би хотів займатися. На жаль, у столярні не було місця, тому я мусив чистити замерзле листя на асфальті, але він пообіцяв, що як тільки з’явиться місце, я буду перший у списку! Так цього не сталося, я ще кілька разів туди приходив, і наша розмова завжди була однаковою, аж до дня перед виїздом, коли я висловив свою думку: „Навіщо мене питаєш, де я хочу працювати, якщо ти добре знаєш, і все одно приходять нові, які потрапляють до столярні, а я все ще перекопую город і збираю листя, і, на мою думку, це расизм!” Охоронець був обурений, але мене це не здивувало, мало хто може витримати критику на свою адресу.
Екологічна в’язниця
Друге місце — в’язниця на острові Бастой, поблизу Осло, яку іноді називають першою екологічною в’язницею світу. Вона працює на сонячній енергії, на місці вирощують продукти для власних потреб і здають на переробку все, що можна. Це місце з найнижчим рівнем рецидивізму в Європі: лише 16% ув’язнених повертаються на шлях злочинності; середній показник по Європі — 70%. В’язниця славиться м’яким ставленням до ув’язнених.
Ув’язнені живуть в дерев’яних будинках, працюють по 7 годин на день на місцевій фермі або в столярні, за що отримують скромну зарплату. Вони також отримують щотижневі виплати, на які купують продукти харчування. У вільний час можуть займатися спортом, кататися на конях, ловити рибу. В їхньому розпорядженні пляж, сауна, кінотеатр і солярій, інтернет. Іноземці мають курси англійської та норвезької мови, а також професійні тренінги.
Там перебувають 115 ув’язнених та 69 працівників, серед яких лише 5 залишаються на ніч на роботі.
Норвегія керується принципом, що покарання у в’язниці не має бути помстою для засудженого, а можливістю змінити людину через вплив на її психіку. І це працює. Кожен в’язень має працювати, вчитися або підвищувати свою кваліфікацію. Норвегія має один з найвищих показників ресоціалізації у світі. У Польщі на кожні 100 тис. громадян припадає 194 в’язня, в Норвегії — близько 80. У норвезьких в’язницях іноземці становлять близько 30%.
Яке це має відношення до Брейвіка, який скаржиться на нелюдське ставлення у в’язниці (і виграв справу в першій інстанції)? Велике. Це саме норвезький спосіб мислення. Не єдиний, але досить поширений. І уявіть собі, що навіть деякі родичі жертв Брейвіка розуміють і певним чином підтримують те, що відбувається. Звісно, думки поділяються, і не бракує людей, обурених рішенням суду, який підтримав скаргу Брейвіка на «нелюдське ставлення» та ці нещасні страви, розігріті в мікрохвильовці.\
Право на подорожі
Мені здалося, що кухарка готувала для маєтку поряд, подавали зовсім неїстівні каші, з чого невідомо. Також мені було зовсім незрозуміло щастя хлопця з аеропорту, який так радів заробітку, який він мав відкласти, щоб привезти до Польщі, адже за тиждень роботи ми отримували 250 крон, що вистачало на 2 пачки сигарет у місцевому кіоску. Наприкінці я очікував, що мене відвезуть до Арендалу, оскільки мене вивезли, я сам не зовсім розумів, куди, але, на жаль, я отримав лише 500 крон і мені вказали автобусну зупинку, єдину в окрузі. Якби не те, що випустили ще одного хлопця, який був постійним відвідувачем цього закладу, я б поїхав не в тому напрямку! Додам, що повернення коштувало мені близько 1000 крон, тому я не розумію, чого насправді мала на меті ця поїздка на інший кінець Норвегії на кілька днів до, як я здогадуюсь, найгіршої установи в країні.
Спочатку мене обурювала думка про розкіш, в якій живуть деякі, часто найбільш небезпечні, злочинці. Але, розмірковуючи глибше, важливі результати, а вони помітні. А оскільки країна на це здатна, урядовці обирають те, що вважають правильним.
Однак у мене склалося враження, що в Норвегії питання «свободи», «прав» і привілеїв інколи заходять занадто далеко. Як говорив адвокат перед судом, Брейвік — це не зламана людина, що страждає від тривожного розладу ізоляції, а той самий ідеологічно безумний нарцис, з яким ми мали справу раніше. Що ж, проте він відчуває себе ображеним. Він має на це право.
Майже в норвезькому дусі я за розширення прав для цього засудженого на право подорожувати. Користуючись цим правом і правом на навчання, він повинен вирушити на 2 тижні до в’язниці, скажімо, російської. Подорожі розвивають, і ця, безумовно, розширила б його горизонти.