Як це можливо, що, живучи в Норвегії, важко практикувати нову мову з норвежцями? І чому частина людей, навіть тих, хто добре володіє норвезькою, не має уявлення, що їх мовні навички оцінюються як «ламані»(«gebrokken»)?
Про те, що відбувається з людиною, яку оцінюють через її акцент, про невидимі виклики, пов’язані з вивченням нової мови у дорослому віці, та психічні наслідки такої ситуації, ми розмовляємо з Кароліною М. Лісик, продюсеркою та акторкою вистави «ge~broken».
Редакція Razem Norge: Gebrokken norsk – чи це саме так ти говориш, ламаною норвезькою?
Кароліна М. Лісик: Я здала усний іспит Norskprøve на рівні B2 і думала, що потрапляю в категорію, що відповідає в Польщі для вільного володіння іноземною мовою. Що є дуже цікавим і чого я раніше не знала, термін «gebrokken» може описувати мову як людини, яка тільки починає вчити мову, так і мову, якою говорять вільно, але з акцентом. Це дуже широка шкала.
Оволодіння мовою — це, за словами деяких, необхідна умова для інтеграції в новій країні. Як швидко після приїзду ти почала вивчати норвезьку? Коли ти опанувала її настільки добре, щоб комфортно спілкуватися?
Тільки після трьох років перебування в Норвегії я почала вивчати мову. Спочатку я користувалася тільки англійською, вважаючи, що цього достатньо. Потім я відчула внутрішню потребу глибше вникнути в суспільство. Багато чого я не розуміла і почувала себе дуже відчуженою. Я вирішила зайнятися вивченням з надією, що це допоможе мені почуватися трішки більше як удома.
У виставі звучать голоси кількох людей, які, як і я, переїхали до Норвегії в дорослому віці і вивчають мову, практично, безперервно, бо цей процес триває постійно. Під час розмов, які я записала з ними, вони розповідають про добре знайомий мені виклик: відсутність можливостей практикувати норвезьку в щоденному контакті з норвежцями. Мовні зустрічі, такі як мовні кафе (språkkafé), допомагають, але проходять вони здебільшого з іншими іноземцями. На певному етапі я відчула, що мені потрібен контакт з мовою, яку я вивчаю, як у моєму випадку, щоб можна було рухатися далі. Норвежці на півночі, як кажуть, більш відкриті. З мешканцями південно-східної частини країни вже може бути важче налаштувати таку комунікацію.
Початок мовного досвіду — це як повернення до дитинства. Цей акцент повернення до дитинства певним чином мене розвинув. Хоча спочатку це було дуже неприємне відчуття. Цей досвід інший, наприклад, в Італії, де вивчення мови не стало б жодним бар’єром, бо люди просто хочуть з тобою поговорити. Уже навіть маленькі окремі слова розвивають бажання поспілкуватися і зустріти іншого. Але в Норвегії все інакше. У мене є відчуття, що я пробиваюся через різні стіни.
У своїй художній діяльності ти порушуєш теми виключення та дискримінації. Чи були вони колись твоїм особистим досвідом?
У всьому моєму досвіді в Норвегії переплітається ця тема. Вона як хвиля — відступає і повертається.
Не забуду однієї зустрічі на початку вивчення норвезької. Під час велосипедної прогулянки я сіла на лавку. Тоді підійшов до мене чоловік. Моєю ламаною норвезькою я не соромилась говорити, і він похвалив мої зусилля. Але сказав щось, що залишилося в моїй пам’яті: це чудово, що я намагаюся, але я маю пам’ятати, що незалежно від того, як добре я буду говорити норвезькою, я ніколи не буду норвежкою.
Тоді я не до кінця це розуміла, але ці слова почали працювати в мені. Що це означає і як важливо в норвезькому суспільстві бути норвежцем? І якщо це так важливо, то що це означає не бути ним?
Можливо, йдеться про певний вид неусвідомленої дискримінації в нас, людях. Тому так важливо намагатися зрозуміти ці механізми.
Те, що я переїхала до Норвегії, також багато мені дало і допомогло зрозуміти мою багаторічну закритість. Це також важливий процес у моєму особистому розвитку.
Як би ти назвала найбільше відкриття, що пов’язане з еміграцією до цієї країни?
Відкритість до іншості.
Ти живеш у Норвегії вже вісім років. Що тобі тут подобається, а за чим сумуєш?
Мені подобається спокій і те, що водії обережні одне до одного і до пішоходів. Мені подобається те, що я займаюся проектом, який є досить складним, з людьми з Норвегії, які вирішили поглянути на своє суспільство трохи з боку та прийняли мою перспективу, не образившись. Мені дуже подобається дистанція норвежців до їхнього суспільства.
Але мені не вистачає спонтанних зустрічей з людьми, розмов на будь-які теми, обговорення глибоких питань, але поза межами роботи. Мені не вистачає спонтанних зустрічей у місті. Дуже рідко я переживаю це тут. Я працюю з чудовими людьми, але мені не вистачає цієї соціальної спонтанності.
Звідки взялася ідея для вистави і про що вона насправді?
Я почула, що моя норвезька «gebrokken». Я почала шукати значення цього слова. Виявляється, що воно має дещо негативні конотації.
Коли я починала вивчати мову, я зовсім не стикалася з цим терміном. Я розмовляла з людьми, чиї виступи можна почути у виставі, і багато з них також не знали, що означає слово «gebrokken».
Класифікація людей за акцентом — це питання, яке я дуже хотіла порушити. Про це явище згадали дві особи в інтерв’ю, використаних у виставі. Мете з Туреччини та Ана Марія з Венесуели абсолютно підтвердили, що за акцентом визначають певний статус, залежно від привабливості окремих країн.
Звичайно, це узагальнення, адже є люди, які не звертають на це увагу.
Å snakke gebrokkent norsk означає говорити ламаною норвезькою – це визначення використовується стосовно того, як іноземці користуються норвезькою мовою. Словник Bokmålsordboka уточнює, що така мова є «неправильною, незграбною, з акцентом».
Чи досягла ти якихось несподіваних роздумів під час створення вистави ge~broken?
Це нескінченна тема – річ, як хвилі, яка відступає і повертається. Думаю, дуже важливо знайти силу і впевненість у собі. Мова є такою, якою є, хоча не завжди це легко прийняти. Мене здивувало, що в цій слабкості є величезна сила. Мене здивувала відкритість до цих питань моїх колег з Buskerud Teater, з якими цей проект був реалізований.
Завдяки цьому проекту я помітила, що мову людей з інших країн, які вивчили норвезьку, не чути на телебаченні чи на радіо. Норвежці не стикаються з нашою мовою, з нашим «gebrokkent».
Я спостерігаю, що форма висловлювань у Норвегії культурно інша. Я бачу це в роботі з моїми норвезькими колегами. Вони по-іншому передають певні теми. Часто не виявляють багато емоцій, хоча, напевно, мають їх чимало. З іншого боку, сам спосіб формулювання речень, тон – це теж цікаві елементи. Сильний акцент може бути своєрідним «відлякувачем».
З 2018 року ти керуєш асоціацією Interart_s. Чим ти займаєшся в ній?
Асоціацію ми створили разом з трьома подругами, хоча з 2022 року ми працювали лише я і моя колега Олександра Піотровська. Останні два роки ми співпрацювали з театром 21 у Варшаві, де актори — люди з інвалідністю, здебільшого з синдромом Дауна. Спільно ми організували кілька подій в Осло. Ми організували чудову дискусію, на якій Ева Сапєжинська та Ніна Вітосек обговорювали мовні теми, перформативне шоу Даніеля Котоського та виставу «Камуфляж», що є перформативним показом моди у формі спектаклю. Театр 21 показав цю виставу у Варшаві та в Осло.
Мистецтво має спонукати до роздумів, розвага є інструментом, але йдеться про зміни ставлення в суспільстві – ти сказала в одному з інтерв’ю. Які зміни ти хочеш побачити у глядачів вистави?
Мені важливо окреслити тему. Ми не знаємо, що саме слово «gebrokkent» використовується в контексті мови, якою ми говоримо, тому вже саме наявність цього слова є важливою. Однак головне — це показати те, що може статися всередині нас у момент, коли ми стикаємось з такою або іншою реакцією на наш спосіб говорити, звернути увагу на проблему, пов’язану, серед іншого, з відсутністю практики мови, про яку я говорила раніше, і певного роду виключенням через це.
Якщо наша мова описується як «gebrokkent», чи можемо ми сприйняти це глибше — що не тільки наша мова, але й ми самі, як особистості, як люди, також є певною мірою «зламаними», незграбними?
У назві вистави ми граємося зі словом «gebrokken», навмисне воно написано інакше, ніж повинно було б бути. Це своєрідна гра і спроба показати, що кожна людина, як і мова, є унікальною зі своїми труднощами, зі своєю легкістю. Чи ми цілі «зламані», чи цілі «унікальні» через те, якими ми є?
Чи вважаєш ти, що прагнення говорити з гарним норвезьким акцентом повинно бути метою для більшості, чи маєш інші роздуми на цей рахунок?
Не знаю, що кажуть дослідження щодо можливості позбутися свого акценту. Однак, чим глибше я вникаю в це питання, тим більше я переконуюсь, що ні. Все більше я схиляюсь до того, що чим більше я переконана в своїй унікальності, тим менше думаю про акцент, який міг би допомогти мені наблизитися до когось, ким я не є. Я більше шукаю в собі, спостерігаю, придивляюся, що ця ситуація зі мною робить. Коли я розмовляю з кимось, хто мене не розуміє, або коли не відчуваю зворотного зв’язку, бо той, з ким я розмовляю, не дивиться мені в очі, важливо, що я роблю з цією ситуацією. Чи входжу я в цю розмову, чи відступаю? Чи маю я бажання змінити свій акцент, а якщо так, то чому?
Як би ти доповнила речення:
Я є…
Я є… хвилею.
Це слово прийшло до мене, як хвиля.
