Завжди важкою та, водночас, цікавою є інтеграція людини у нове середовище, та, чи насправді, дітям це вдається легше ніж дорослим? Давайте розберемося. Коли родина переїжджає до іншої країни, маленькі її члени стикаються з новою для себе мовою, культурою, соціальним різнобарв’ям та звичаями. Норвегія є дуже соціально орієнтованою країною у світі та має одні з найкращих механізмів інтеграції, особливо для дітей. Але, звичайно, процес адаптації різний від родини к родині.
Деякі дітки починають вільно розмовляти норвезькою вже за півроку, а деяким потрібен рік або два, щоб почуватися впевненіше у спілкуванні та середовищі. Що впливає на цей процес та чому молодші діти, зазвичай, інтегруються простіше?
Як суспільство і родина допомагають або заважають
Особливу увагу у Норвегії звертають на дітей. Тут заборонено фотографувати чужих дітей у парках, викладати фото без дозволу у соцмережах чи завдавати дитині будь якої шкоди. У мене є знайомий який приїхав до Норвегії з сім’єю, коли був ще малий, зараз йому 42 роки.
Він розповів мені, що його рідна сестра у 9 років раптом вирішила, що їй треба змінити родину, бо вдома було нестерпно багато скандалів та драм між батьками… Вона поскаржилася шкільному вчителю, тож їй знайшли гарну родину, яка бажала удочерити дитину. Ця дівчинка продовжує спілкування зі своїм братом, але не з рідними батьками.
Для мене спершу це здавалося дивним, але згодом я зрозуміла,що так суспільство може допомогти дитині зайняти більш прийнятну позицію у майбутньому, бо дітки з недобрих сімей, де батьки не піклуються про інтереси дитини, мають, зазвичай, розлади у житті. Влаштуватися на гарну роботу у них небагато шансів. До того ж, як показує досвід, батьки, які можуть і хочуть піклуватися про чужу дитину – це зазвичай добрі люди, у яких є чим поділитися (я маю на увазі любов, турботу та сімейні традиції). Такі сім’ї під жорстким контролем у органів опіки. Ця дівчина зараз вчиться у старших класах та планує стати програмістом.
Чому дітям у іншій країні легше адаптуватися?
Інтеграція для дітей іноземців у Норвегії проходить легше та природніше. Крім того, батьки, зазвичай, захищають дітей від економічних, соціальних та емоційних труднощів.То ж дитині зі звичайної української сім’ї залишається ходити до школи, яка в Норвегії набагато легша, ніж в Україні, та вивчати мову з однолітками.
Погодьтеся, в таких умовах і дорослі набагато швидше б інтегрувалися, якби ж то їм не доводилося бігати містом у пошуках роботи, на ходу ще вивчати мову та встигати десь набратися енергії (між новинами про масовані атаки та родичів і друзів що залишилися в Україні), щоб прибирати хату та приготувати вечерю.
Дитячий розум відкритий новому, а шкільне середовище в Норвегії сприяє тому, щоб діти відчули себе частиною колективу. До дітей 1-8 класів приходять спеціальні викладачі, носії рідної мови, і в ігровій формі опрацьовують усі недостаючі мовні моменти. А значна частина університетів Норвегії навчає англійською, що значно полегшує вступ для дорослих мігрантів.
Багато українських школярів вже через кілька місяців після переїзду вільно спілкуються норвезькою з однолітками, грають у ті самі ігри та не відчувають себе “чужими”. У той час, як батькам доводиться докладати значно більше зусиль, щоб освоїти мову й адаптуватися, діти часто стають першими перекладачами у своїх сім’ях. Це створює цікавий феномен: діти «тягнуть» своїх батьків у процес інтеграції, залучаючи їх до мови та культури Норвегії.
Хто справді інтегрується, а хто ні?
Досвід свідчить, що ті українці, які мають щире бажання адаптуватися, значно швидше знаходять роботу, вчать мову та починають відчувати себе впевненіше у новому середовищі. Вони не бояться починати з простіших вакансій, поступово набираються досвіду і рухаються вперед. Такі люди розуміють що інтеграція це шлях, який вимагає часу та терпіння.
Натомість, ті хто шукає виправдання, чому “ще не час” і “все занадто складно”, стикаються з набагато більшими труднощами. У них з’являється замкнене коло: немає роботи – немає практики мови, немає мови – складно знайти роботу. Часто це супроводжується психологічною втомою, непевністю та навіть певним відчуженням від суспільства. Важливо усвідомлювати, що інтеграція починається з особистої відповідальності та бажання діяти, а не чекати коли все вирішиться само собою.
Мова – це ключ до інтеграції
Найбільшим викликом залишається вивчення норвезької мови. Багато українців вільно володіють англійською, але це гарний вихід тільки на перших етапах. Робота, соціальні послуги, освіта – потребують знання норвезької.
Ті, хто сумлінно відвідують курси, спілкуються з норвежцями і має мовну практику щоденно – почувають себе більш впевнено. На відміну від тих, хто обмежує себе спілкуванням у колі українців. Церкви, заходи з в’язання чи “мовні кафе” – лише декілька прикладів безкоштовних місць, де можна практикувати мову.
Інтеграція українців у Норвегії – це складний, але цілком реальний процес. Він залежить не лише від підтримки держави, але й від особистих якостей і активності кожного українця. Ті, хто поважають норвезьку культуру та прагнуть працювати і підтримувати економіку своїми малими внесками, знаходять шлях до норвезького суспільства значно швидше.
Чистий лист
На дитину впливають такі ж фактори, що і на батьків, тільки у дитини набагато меньше уявлення про навколишнє середовище, тому її голова, як чистий лист для нових знань та викликів. Інтеграція для дітей у Норвегії – складний процес, що вимагає допомоги та дисципліни з боку дорослих. Відповідальність з боку норвезької влади відчувається вже з перших днів міграції. Існує гарна програма інтеграції, під час якої дитині м’яко пояснюють зміни та допомагають відчувати себе впевненіше.
Слова ввічливості, такі як „Takk” (Дякую), „Unnskyld” (Вибачте), „Kan jeg gå på toalettet?” (Чи можу я піти в туалет?) легше застосовуються, коли є практика у школі та вдома. Підтримка з боку довкілля,, активне занурення в мовне та соціальне середовище, а також стійке емоційне здоров’я — усе це допоможе дитині швидше адаптуватися та відчути себе частиною нової громади, що принесе користь не тільки родині й дитині але й суспільству.