Прекрасні, спритні, дуже розумні, володіючі кількома мовами, довіряючі інтуїції – в багатьох ситуаціях були кращими ніж їх колеги по професії. Польські жінки шпигуни бились не тільки зі зброєю в руках. Завдяки харизмі, чарівності і сексуальності звільнювали ув’язнених, координували контрабанду боєприпасів, переносили і перехоплювали засекречену інформацію. Про багатьох з них історія пригадує собі тільки тепер, через багато років.
Найвідоміша жінка-шпигун світу – Мата Харі, коханка Наполеона Віржинія з Кастільйоне, Волліс Сімпсон, жінка для котрої зрікся трону король Едуард VIII, авторка «Пеппі Довгапанчоха» Астрід Ліндґрен чи нарешті Віра Аткінс, відома тим, що займалась підготовкою британського Special Operations Executive – історія багатьох країн носить сліди шпигунок, котрі мали вплив на хід історичних подій. Також і в Польщі ми мали багато видатних жінок-шпигунів.
Скільки польок переносили автомати під платтями, а під претекстом пошуку загубленої дитини робили солідну і спостережливу оцінку просування ворога на фронті І Світової війни? Скільки наступних, під прикриттям праці в німецькій адміністрації чи гастрономії, здобували секретні документи і доставляли інформацію Армії Крайовій? Про жінок шпигунів і розвідниць не має забагато окремих історичних опрацювань. Їх діяльність никне в тіні видовищних збройних подій. Тимчасом видатні агентки працювали в царській адміністрації, мали вплив на розвиток збройних подій під час повстань – листопадового і січневого, активно діяли для повернення незалежності під час І Світової війни і масово включались в конспіраційну діяльність ІІ Світової війни.
Вроджена конспіраторкою і войовничкою була майбутня дружина маршала Йосипа Пілсудського – Олександра Щербіньська. Про неї і інших членкинь підземної жіночої організації – Софію Плевиньську, Ванду Ґетз, Стефанію Кудельську, Броніславу Бобровську, Валерію Ґоліньську, Софію Соболевську і багатьох, багатьох інших, часто функціонуючих під чоловічими псевдонімами – розповідали, що перевозили маузери під сукнями, а в багажі і вбраннях провозили вибухові матеріали і гроші.
«Жінка в довгій сукні могла спокійно нести два або і три маузери прив’язані до тіла, вздовж ноги. Револьвери і зброю зашивали в широкі паски, які клалось на себе під одяг. Динаміт добре маскувався під корсетом. З часом ми дійшли до такої вправи, що маючи на собі до сорока фунтів зброї чи паперу, ми вільно подорожували, не збуджуючи підозр» – описувала пізніше Щербіньська. Жіноча бойова група прославилась під час подій під Безденамі в 1908 році. Конспіратори напали там на потяг, який перевозив 300 тис. рублів до банку в Петербургу і хоч конспіраторки в самих збройних подіях участі не брали, то випрацювали подробиці і приготували плани нападу, а після цього вивезли гроші за кордон на своїх тілах. Сама Щербіньська організувала курси для бійчинь, пробувала знайти їм місце в стрілецькому русі, а в 1914 році стала командиром жіночої розвідки в Легіонах Польських. Йосип Пілсудський, який початково не погоджувався брати жінок до збройних подій, вже після повернення незалежності частину з них відзначив медалями.
Однак багато з польських розвідниць залишились забутими, інших, особливо після ІІ Світової війни, спіткали репресії служб безпеки або вони були вбиті своїми ж, ще перед тим як історія віддала їм справедливість. Так сталось з Теодорою Жуковською, котра працюючи в варшавському бюро Генеральної Губернії встановила всі необхідні подробиці потрібні для замаху на Франца Кучеру і здобула багато інших, безцінних інформацій з палацу Брюля. Після війни була тортурована радянськими службами безпеки, провела чотири роки в важкій в’язниці, очікуючи на суд, до якого так і ніколи не дійшло. Про її значення для військових успіхів польського підземелля перший раз написано тільки в 1987 році, а спогади видали друком в 2000 р., сім років після її смерті.
В 2010 році, також багато років після смерті, доцінено заслуги Владислави Мацєши, членкині жіночого диверсійно-саботажного відділу «Диск», завдяки котрій до Лондону потрапив рапорт про фабрики ракет V1 i V2. Після її арешту в 1943 році була тортурована гестапо і засуджена до кари смерті на гільйотині, а покарання вдалось уникнути тільки тому, що в Відні, де мали виконати вирок…не було гільйотини. Запал її мучителів був такий великий, що вирішено привезти гільйотину з Берліна до Відню, однак вона була знищена під час подорожі.
Не інакше було з Галиною Вішньовською, матір’ю трьох дітей і дружиною дипломата, агенткою трьох розвідок, котра як зв’язківець Вільяма Канаріса переказувала британцям безцінну стратегічну інформацію щодо планів Гітлера. Це від неї дізнались про плани Africa Korps, вторгнення на Мальту чи спробу вбивства Гітлера. Після закінчення війни вирішилась емігрувати до Великобританії, де скромно жила на військову пенсію. Також Софія Рапп, котра передала союзникам інформацію про броненосець «Tripitz», чим полегшила його затоплення, вела скромне життя при генералі Збігнєві Сціборі-Рильському, також ветерані Армії Крайової.
З закінченням 2021 року пам’ятника дочекалась Галина Шварц, агентка розвідки Армії Крайової з Лодзі, котра доставляла союзникам інформацію з генерального штабу Вермахту. Засуджена до страти і перетримувана у в’язниці для жінок, чудом уникнула виконання кари. Після війни створювала польську медицину спеціалізуючись в генторології.
Вшанування пам’яті дочекалась також Кристина Скарбек, «улюблениця Черчіля», єдина полька в рядах елітної британської Special Operations Executive, котра керувала операціями відбивання агентів з рук ворога. Історія Скарбек тільки в останніх роках здобуває належне місце в історії, про неї повстають книги і документальні фільми.
Генерал Єлизавета Завацка, це єдина жінка серед Тихотемних, котра брала участь в багатьох розвідувальних операціях, ще за життя заснувала в Торуні фундацію свого імені, яка займається між іншим вшановуванням пам’яті жінок в рядах польської армії.