Система не знаходить місця для дівчини з інвалідністю та її родини
Родина Атабаєвих досі мешкає в приймальному центрі в Конгсвінгері, хоча отримала дозвіл на проживання ще два роки тому. Їхня 19-річна донька, Богдана, має церебральний параліч. Саме її потреби, як каже родина, тримають їх у підвішеному стані.
«Я почуваюся забутою»
Олена та її партнер Володимир Плутенко живуть із донькою в одній кімнаті. Ванну кімнату та кухню вони ділять з іншими родинами.
— Інші рухаються далі. Ми залишаємося. Думаю, це тому, що наша донька має інвалідність.
— Я почуваюся дискримінованою та забутою, — каже Олена в інтерв’ю NRK.
Богдана потребує допомоги майже в усьому. За словами матері, вона дедалі більше закривається в собі:
— Вона не має контакту з іншими дітьми. Не розуміє, що відбувається навколо. Стає неспокійною.
Муніципалітети відповідають: немає можливостей
Директорат інтеграції та різноманіття (IMDi) відповідає за визначення муніципалітетів, які мають приймати біженців.
За даними IMDi:
- люди з інвалідністю чекають на житло в середньому шість місяців — удвічі довше, ніж інші;
- Директорат не може змусити муніципалітети приймати біженців.
— Бракує відповідного житла та медичних і соціальних послуг, — каже у коментарі NRK Халван Ібрагім, директор IMDi. Муніципалітети також повідомляють про фінансові труднощі.
Об’єднання муніципалітетів KS підтверджує:
— Це не питання доброї волі, а питання можливостей, — каже Ніна Гран, керівниця напрямку з питань спеціальної допомоги.
За словами KS, після великого напливу біженців багато громад не мають належної інфраструктури. Державне фінансування непевне, а частина дотацій не покриває всіх витрат.
«Це суперечить самій ідеї захисту»
Організація Caritas попереджає, що тривале очікування найбільше шкодить тим, хто потребує негайної допомоги.
— Найвразливіші мають бути першими в черзі, але відбувається навпаки, — каже секретарка Caritas Norge Інгрід Росендорф Джойс у коментарі для NRK.
— Є родини, які проводять у центрах місяці або роки без адаптованого житла й належної допомоги. Наслідки можуть бути незворотними.
Тривале очікування
За даними UDI:
- у 2024 році люди з особливими потребами чекали на поселення в середньому 599 днів,
- у 2025 році — 562 дні.
Наразі в таких центрах проживає близько 200 осіб.
Уряд: «Ситуація є проблемною»
— Недобре, що деякі люди чекають так довго, — визнає К’єтиль Вевле, державний секретар Міністерства праці та інтеграції.
Уряд підвищив розмір дотацій, продовжив терміни подання заяв і спростив документацію, зміни мають набути чинності з 2026 року.
За даними міністерства, від 2022 року було розселено понад 3300 біженців з інвалідністю.
Та родині з Конгсвінгера це мало допомагає. Їхнє життя все ще проходить в одній кімнаті.
Життя на паузі
Олена й Володимир хочуть, щоб їхня донька мала «нормальне життя».
Вони хочуть вивчати норвезьку, знайти роботу, мати свій дім.
— Богдані важко перебувати в загальній вітальні чи на кухні, які ми ділимо з іншими, — каже Олена. — Вона потребує більше допомоги та медичної підтримки, ніж ми можемо тут отримати.
Мрії про звичайне життя все ще чекають.
