22 липня 2011 року Норвегія втратила відчуття безпеки
Спочатку вибухнула бомба в центрі Осло. Потім пролунали постріли на острові Утойя. За кілька годин загинули 77 людей. Більшість із них були молодими людьми, які приїхали до літнього табору з вірою в те, що політика може змінити світ на краще.
Вони загинули, тому що стали мішенню ненависті.
У Норвегії ця дата й досі залишається живою. Щороку, в годину, коли в Осло пролунав вибух, вся країна на мить завмирає. Родини загиблих, ті, хто вижив, і тисячі звичайних людей нагадують: демократія не є чимось, що можна сприймати як даність назавжди.
У Європі сьогодні про Утойю говорять небагато. І все ж історія цієї трагедії надзвичайно актуальна.
Ми живемо в часи, коли публічні дебати стають дедалі жорсткішими.Соціальні мережі відтворюють крайні емоції. Привернути увагу образами легше, ніж розмовою. Людей дедалі частіше оцінюють не за тим, що вони роблять, а за тим, до якої групи належать, за кого голосують, звідки походять або яких поглядів дотримуються.
Звичайно, переважна більшість різких слів ніколи не призводить до насильства. Не можна ставити між ними знак рівності. Однак, історія показує дещо дуже важливе: насильство не виникає на порожньому місці. Перш ніж з’являються дії, часто з’являється мова знеособлення, презирства та переконання, що інша сторона перестає бути людиною і перетворюється на ворога.
Саме тому норвежці так дбайливо зберігають пам’ять про 22 липня. Вони хочуть навчити наступні покоління, до чого можуть призвести радикалізація, дегуманізація та політична ненависть.
Як редакція Razem Norge, ми вже п’ять років намагаємося будувати мости між людьми різних національностей, культур і поглядів. Ми знаємо, що люди можуть не погоджуватися одне з одним. Демократія, власне, цього й вимагає. Але демократія також вимагає поваги, зокрема до тих, з ким ми не згодні.
Ми не хочемо світу, у якому опонент стає ворогом. Ми не хочемо мови, яка позбавляє людей гідності.
Ми не хочемо медіа, які живуть, виключно, з розпалювання гніву.
Пам’ять про Утойю нагадує нам, що слова мають значення. Вони можуть будувати спільноту, але можуть і поглиблювати розділення. Тому варто сьогодні на мить зупинитися й поставити собі запитання: чи допомагає те, що ми публікуємо в соціальних мережах, чим ділимося та що коментуємо, будувати суспільство, засноване на діалозі, чи ми радше додаємо ще одну цеглину до стіни недовіри?
Найкращий спосіб вшанувати пам’ять загиблих — щодня обирати діалог замість презирства, розмову, замість крику і людяність, замість ненависті.
Адже саме з такого щоденного вибору починається безпечне суспільство.