Стаття опублікована в розділі „Опинія” та виражає погляди автора.
Авторська зустріч з Евою Сапєжинською відбулася у п’ятницю, 16 червня 2023 року, в Бібліотеці в Крістіансанді. Дебютна книга авторки „Jeg er ikke Polakken din” (Я не є твоїм поляком) була видана у 2022 році в Норвегії, а цього року була перекладена і опублікована в Польщі.
Зустріч, організована LO та асоціацією Razem=Sammen, відбулася норвезькою мовою. Польська частина аудиторії мала змогу послухати думок норвезьких громадян щодо тем, які були згадані в публікації.
Для мене книга є чудовим запрошенням до дискусії про дискримінацію, почуття самоідентифікації та судження про інших, а зустріч показала, який великий вплив ми маємо на руйнування та побудову бар’єрів. Важливо також приділити увагу наданим маркуванням, тому що вони мають значення для нас, і як ми сприймаємо і пояснюємо ситуації, що розповідають нам, як ми приймаємося як меншість у Норвегії.
Ми живемо в світі, де дійсно багато говорять про цінності, відкритість, єдність та інтеграцію, але, незважаючи на це, ми не завжди послідовні.
Важливо зустрітися з іншою людиною та бути відкритими до того, чого ми можемо навчитися від інших. Сапєжинська дає нам можливість розпочати дискусію на цю тему через свої власні досвіди та досвіди людей, про яких вона пише. У своїй книзі вона унікальним чином показує, що у кожного з нас є щось цікаве для запропонування іншим. Кожен герой її книги цікавий, від кожного з нас ми можемо навчитися чогось. Завдяки вмішуванню цікавих цитат, Сапєжинська наближає до нас красу літератури, невідому багатьом людям.
Книга Еви запрошує нас у внутрішню подорож до себе. Кожна людина, яка виявила в собі силу прийняття, цінує себе, нарешті ставиться до інших з повагою та відкритістю. Вона не намагається змінити інших або наклеїти ярлики, які тільки ставлять в шухлядку і закривають.
Я поділяю думки тих людей, які ніколи не зіткнулися в Норвегії з такими гострими прикладами дискримінації, які описані в книзі або висловлені нашими співвітчизниками на зустрічі, і для яких назва цієї книги здавалася занадто сильною або образливою. Після ознайомлення з її змістом мені стало легше. Я визнала, що заголовок є привабливим, щоб якомога більше людей поцікавилися цією публікацією. Авторка пообіцяла одному з героїв, що книга буде короткою, можливо тому у деяких історіях може відчуватися незадоволення.
Я розумію і поважаю почуття тих, у кого є такий досвід, що вони хотіли б вигукнути назву цієї книги комусь у обличчя.
Я вдячна авторці, бо завдяки її публікації ми починаємо говорити про інтеграцію, в тому числі внутрішню. Але що це означає? Як це пов’язано з нашими почуттями? І як ми самі це інтерпретуємо?
На засіданні багато людей хотіло поділитися своїм досвідом. Авторка згадала про багато повідомлень, які щодня надсилають їй представники різних меншин. Багато поляків пише їй про свої досвіди, сподіваючись, що з’явиться наступна частина книги. Виникає питання: що ми, поляки, зробили, щоб наблизитися до норвежців? Що ми зробили, щоб протистояти таким поглядам? Зрозуміло, що у більшості випадків ми були здивовані дискримінаційною поведінкою людей, з якими зустрічалися, що значно ускладнювало нашу адекватну реакцію. Однак часто у нас є вибір: ми можемо постукати в ті двері, які закрили перед нами, і сказати: „Привіт, я перш за все людина, така сама, як і ти. Я б хотіла, щоб ми ставилися один до одного зі шанобливістю”. Ми можемо спробувати обмінятися посмішкою і зайти у дискусію. Ми також можемо прийняти той факт, що люди дуже різні, як в Польщі, так і в Норвегії, і по всьому світу.
Це підтвердили і учасники норвезького походження, які навіть не думали, що поляки можуть так почуватися або з ними можуть так поводитися на батьківщині.
Тему для наступної книги також запропонував один з норвезьких учасників, який хотів дізнатися, які ярлики ми, поляки, вішаємо на норвежців. На жаль, як і більшості учасників з польським походженням, мені було соромно думати про те, наскільки узагальненими та образливими можуть бути наші думки. Ми боїмося вішати ярлики та узагальнювати, але робимо це самі.
Наприкінці зустрічі із залу пролунала цікава і дещо підсумкова заява людини польського походження про відповідальність за власне життя, за думки, які ми формуємо, та інтерпретації, які ми передаємо. У нас, поляків, глибоко вкорінене вміння скаржитися і висловлювати свою думку. У нас також є певна частка жалості до себе, спроба зробити з себе жертву і створити штучні змагання щодо того, кому гірше.
Взяти на себе відповідальність за власну історію, за те, що ми відчуваємо і що робимо з проявами дискримінації, а також за ті можливості, які нам надає країна, в якій ми перебуваємо і часто відчуваємо себе як вдома, є надзвичайно важливим.
Робота з людьми навчила мене, що те, що нас засмучує в інших, відображається на нас самих. Коли ми голосно кричимо про те, що відчуваємо дискримінацію, ми повинні ввімкнути світло лампи на себе, як на кінопробах, і запитати себе: чи приймаю я себе в першу чергу? Чи приймаю себе такою, якою я є? І чи даю собі право функціонувати в тому місці, яке я обрав для життя? А також, як я приймаю інших?
В ході дискусії я сама почала пригадувати ті події зі свого життя тут, які могли б вписатися у зміст цієї книги. Я виявила, що ніколи не чіплялася за ці ситуації, живучи в переконанні, що кожен має власну історію і сам надає значення подіям свого життя, в даному випадку я маю на увазі відчуття несправедливості. Я також почала аналізувати, як ми, поляки, можемо записувати свою поведінку в акти дискримінації через те, як ми ставимося до інших. І, найголовніше, до самих себе. Наприклад, коли ми дивимося із заздрістю, а не із захопленням на тих, хто завдяки своїй відданості, мобілізації та самоповазі досягає своїх цілей, уникаючи наклеювання всіляких ярликів не тільки на інших, але й на себе.
Це гарний час для того, щоб на практиці поглянути на те, що впливає на нас, як ми інтерпретуємо ситуації і що ми насправді відчуваємо.
Ця стаття була написана в рамках проекту Bufdir: „Протидія расизму, дискримінації та мові ворожнечі 2023